Факт взяття під варту не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав бо є об'єктивною причиною, що унеможливлює виконання ним батьківських обов`язків (ВС КЦС справа №362/4847/20 від 08.06.2022 р.)
Фабула судового акту: Мати звернулась до суду для позбавлення батьківських прав, мотивуючи тим, що батько не приймає участь у вихованні та житті дитини, не сплачує аліменти та обвинувачений за злочин, у зв’язку із цим утримується слідчому ізоляторі.
Як суд першої, так і суд апеляційної інстанції у задоволенні позову відмовили - бо жінка не довела підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, що прямо і беззаперечно вказує не відсутність порушень прав позивача, як матері дитини. Існування у нього заборгованості по аліментах саме по собі не є безумовною підставою для позбавлення особи батьківських прав, а її доводи про зловживання ним алкоголем і наркотичними засобами та застосування відносно неї фізичного насильства, не підтвердилися доказами.
Апеляційний суд також відхилив доводи про те, що судом не було вислухано думку дитини, оскільки така думка, враховуючи вік дитини (на момент розгляду справи дитина досягла лише 9 років), наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з матір`ю, а також інші встановлені судом обставини - не може мати вирішального значення.
Жінка, базуючись на своїх доводах подала касаційну скаргу, яка - теж - не була задоволена ВС КЦС. Погоджуючись із доводами судів попередніх інстанцій, ВС вказав наступне:
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Тому, на думку ВС - суди правильно зазначили, що факт взяття відповідача під варту - є об`єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов`язків з вказаного часу.
При цьому наданий на підтвердження своїх позовних вимог висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав - не є безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення його батьківських прав, оскільки на підставі ч.6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Отже у цій справі: Враховуючи наведене, правильним є висновок про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності підстав, для позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях.
Крім того, позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про аморальний спосіб життя відповідача, зловживання алкогольними напоями, вчинення насильства відносно дитини, ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки.
Аналізуйте судовий акт: Виключення запису про батьківство позивача є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли він був записаний батьком (ВС/КЦС у справі № 477/1165/20 від 21.07.2021);
Постанова
Іменем України
08 червня 2022 року
м. Київ
справа № 362/4847/20
провадження № 61-399св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого- Луспеника Д. Д.
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2021 року у складі судді Марчука О. Л. та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Савченка С. І., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Виконавчий комітет Обухівської міської ради Київської області, про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Під час шлюбу у подружжя народилась дитина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зазначала, що з 2014 року вона з відповідачем почали жити окремо та з цього часу вона самостійно виховує дитину. З дворічного віку дитини батько участі у вихованні та догляді за сином не брав, його фізичним, духовним та моральним розвитком не займався.
Відповідно до довідки-розрахунку Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становить 67 957, 00 грн.
Згідно з довідкою Державної установи (далі - ДУ) «Київській слідчий ізолятор» № 08/176-19/Л-181 від 02 грудня 2019 року ОСОБА_2 обвинувачений за злочин, передбачений частиною першою статті 121 КК України та утримується в ДУ «Київській слідчий ізолятор».
У висновку Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області про доцільність позбавлення батьківських прав № 1529 від 08 липня 2020 року зазначено, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав щодо його малолітнього сина - ОСОБА_3 , оскільки батько свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.
Відповідно до характеристики Дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу «Катруся» № 14 від 02 березня 2020 року за час перебування ОСОБА_3 в закладі піклуванням про нього займається мама.
Актом обстеження матеріально-побутових умов від 10 березня 2020 року умови проживання матері та дитини оцінені як задовільні.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина - ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення районного суду мотивовано недоведеністю позовних вимог щодо ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню свого малолітнього сина.
При цьому районний суд зазначив, що всупереч вимогам статей 76-84 ЦПК України позивачкою не підтверджено відповідними доказами її доводи про зловживання відповідача алкоголем і наркотичними засобами та застосування відносно неї фізичного насильства.
Зокрема, до позову не додано та під час розгляду справи в судовому засіданні не надано жодних письмових доказів, як, наприклад, звернення до поліції з приводу протиправної поведінки відповідача і/або медичних довідок про нанесення їй тілесних ушкоджень тощо.
Клопотань про витребування доказів позивачем не заявлено.
Зважаючи на дату подання позову (10 вересня 2020 року), районний суд вважав, що в період часу з дня народження дитини ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) до дати взяття під варту відповідача (13 липня 2018 року) були відсутні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав, що прямо і беззаперечно вказує не відсутність порушень прав позивача, як матері дитини. Існування у відповідача заборгованості по аліментах саме по собі не є безумовною підставою для позбавлення особи батьківських прав.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції на підставі належно оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто прав, наданих батькам до досягнення їх дитиною повноліття на їх виховання, захист їх інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на нього.
Також суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами зловживання відповідачем алкогольними напоями, вживання ним наркотичних засобів та застосування відносно неї фізичного насильства.
Апеляційний суд відхилив доводи про те, що судом не було вислухано думку дитини, посилаючись на те, що, враховуючи вік дитини (на момент розгляду справи дитина досягла лише 9 років), наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з матір`ю, а також інші встановлені судом обставини, думка дитини щодо позбавлення батьківських прав її батька фактично є такою, що не буде мати вирішального значення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року скасувати, направити справу на новий розгляд до районного суду іншим складом суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було враховано інтересів дитини під час розгляду справи, не вислухано думки дитини з приводу спору.
Нею було надано суду докази, які свідчать про умисну поведінку відповідача щодо злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків. Судом не враховано висновок про доцільність позбавлення батьківських прав № 1529 від 08 липня 2020 року, виданий Виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області як органом опіки і піклування.
Зазначає, що під час розгляду судової справи 07 липня 2021 року суддя Марчук О. Л. здійснював правосуддя за відсутності мантії та нагрудного знаку, тобто був в цивільному одязі, що є порушенням частини другої статті 16 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України, оскільки у суді першої інстанції справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У січні 2022 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Плесецької сільської ради Васильківського району Київської області (а. с. 5).
Заочним рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18 травня 2017 року у справі № 362/655/17 позов ОСОБА_1 задоволено, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 23 грудня 2011 року в Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Васильківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 416 розірвано (а. с. 11).
Заочним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року у справі № 372/2693/17 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08 вересня 2017 року до досягнення дитиною повноліття (а. с. 12).
На підставі заочного рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2017 року у справі № 372/2693/17 Обухівським районним судом Київської області 18 грудня 2017 року було видано виконавчий лист № 2-1485/16 (а. с. 13).
Відповідно до довідки-розрахунку від 03 липня 2020 року, виданої державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заборгованість по аліментам згідно з виконавчого листа № 2-1485/16 від 22 березня 2018 року, виданого Обухівським районним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/4 частини щомісячно на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з 08 вересня 2017 року до повноліття дитини, станом на 30 червня 2020 року становить 67 957,00 грн (а. с. 14).
Відповідно до довідки, виданої Державною установою «Київський слідчий ізолятор» 02 грудня 2019 року № 08/176-19/л-18, підсудний ОСОБА_2 обвинувачений за частиною другою статті 121 КК України, рахується за Фастівським міськрайонним судом Київської області. Взятий під варту 13 липня 2018 року. З 20 липня 2018 року по теперішній час утримується в ДУ «Київський слідчий ізолярор» (а. с. 6).
Згідно з довідкою, виданою начальником Відділу реєстрації фізичних осіб та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Обухівської міської ради Сопрун Т. О., від 15 грудня 2019 року № 10133, ОСОБА_3 проживає спільно з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 18).
Відповідно до довідки від 06 грудня 2019 року № 364, виданої Академічним ліцеєм № 5 Обухівської міської ради Київської області, ОСОБА_3 навчається в 2-Ж класі Академічного ліцею № 5 (а. с. 17).
Згідно з характеристикою учня 2-Ж класу Академічного ліцею № 5 Обухівської міської ради Київської області ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 приділяє належну увагу сину. Відвідує батьківські збори, прислухається до порад класного керівника та адміністрації, приймає активну участь у житті класу. Батько - ОСОБА_2 не відвідує батьківські збори, не приймає участі у житті класу та не цікавиться навчанням сина (а. с. 7).
Відповідно до характеристики від 02 березня 2020 року, наданої Дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) комбінованого типу «Катруся» ОСОБА_1 , мамі ОСОБА_3 , 2012 року народження, ОСОБА_3 відвідує садочок із 01 вересня 2016 року до 31 травня 2018 року. За час перебування ОСОБА_3 в дошкільному закладі піклуванням про дитину займалася мама. Вона багато уваги приділяла вихованню дитини, брала активну участь у підготовці дитини до свята. Мама постійно відвідувала батьківські збори, відкриті заняття, цікавилася досягненнями сина у вихователів. Батько ОСОБА_2 , не відвідував заходи, що проходили в дошкільному закладі, не цікавився навчанням та вихованням дитини в садочку (а. с. 8).
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 10 березня 2020 року, складеного депутатом Обухівської міської ради Дерев`янко А. В. в присутності громадян: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ОСОБА_1 працює оператором на телефоні в інтернет-магазині та отримує заробітну плату в розмірі 8 000, 00 грн. Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учень 2-Ж класу Академічного ліцею № 5 м. Обухів. В квартирі має своє окреме ліжко, письмовий стіл та інші необхідні речі для життя.
Відповідно до висновку матеріально-побутові умови ОСОБА_1 задовільні (а. с. 15).
У висновку Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 08 липня 2020 року № 1529 про доцільність позбавлення батьківських прав зазначено, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї малолітньої дитини: не піклується про її життя та здоров`я, матеріально не допомагає, не цікавиться навчанням та розвитком ОСОБА_3 . Місце реєстрації ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 ; з 13 липня 2018 року і по даний час він утримується в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Мати дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з малолітнім ОСОБА_3 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 сама займається вихованням та утриманням малолітнього ОСОБА_3 , створила всі необхідні умови для гармонійного та всебічного розвитку дитини, матеріальної допомоги від ОСОБА_2 не отримує, заборгованість по аліментах згідно з довідкою Васильківського міськрайонного відділу державної виконавчої служби центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16 січня 2020 року становить 53 819,50 грн.
ОСОБА_3 навчається в Академічному ліцеї № 5 Обухівської міської ради, закінчив другий клас.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення відповідають установленим принципам і завданням цивільного судочинства, а також вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, відтак, скасуванню не підлягають.
Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків (пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про позбавлення та поновлення батьківських прав»).
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належно оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях.
Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про аморальний спосіб життя відповідача, зловживання алкогольними напоями, вчинення насильства відносно дитини, ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки.
Cуди правильно зазначили, що факт взяття відповідача під варту 13 липня 2018 року є об`єктивною причиною, що унеможливлює виконання відповідачем його батьківських обов`язків з вказаного часу.
При цьому наданий ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог висновок Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 08 липня 2020 року № 1529 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не є безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки на підставі частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд першої інстанції надав правильну оцінку зазначеному висновку Виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 08 липня 2020 року № 1529, визнавши його необґрунтованим, оскільки на його підставі не можна встановити фактичні обставини справи. Даний висновок за своїм змістом лише констатує факт «свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своєї малолітньої дитини: не піклується про її життя та здоров`я, матеріально не допомагає, не цікавиться розвитком ОСОБА_3 » без його перевірки.
Доводи касаційної скарги про те, що маючи докази наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а саме свідомого, винного ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, несплата аліментів на утримання дитини, перебування під вартою, що є наслідком неправомірних дій щодо інших осіб, суди не застосували до неї цей захід впливу, відповідно до положень частини першої статті 164 СК України, не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до вимог статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. При цьому такі доводи по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання ОСОБА_1 про розгляд справи без врахування думки дитини не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки суди ухвалили рішення про відмову у задоволенні позову, дослідивши та оцінивши докази у справі щодо їх належності, допустимості та достатності. При цьому не було порушено статтю 12 Конвенції ООН про права дитини, статтю 171 СК України, оскільки суди врахували вік дитини.
Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляд справи суддею без мантії та нагрудного знаку не знайшли свого підтвердження а, крім того, не є підставою для скасування законного і справедливого судового рішення.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Д. Д. ЛуспеникІ. А. ВоробйоваГ. В. КоломієцьР. А. ЛідовецьЮ. В. Черняк
Джерело: юридичний інтернет ресурс "Протокол"
