A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Малолюбашанська сільська рада
Рівненська область Рівненський район

Правочин, укладений без дозволу органу опіки та піклування, є недійсним ЛИШЕ у разі звуження обсягу існуючих майнових прав дитини (ВС/КЦС № 343/774/15-ц від 05.03.2018)

Дата: 31.08.2021 11:08
Кількість переглядів: 59

Фабула судового акту: Законодавство України, а саме норми ст. 177 Сімейного кодексу з метою гарантування дотримання майнових та інших прав неповнолітніх дітей, визначає, що Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

При цьому батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною зазначених правочинів правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування. Також зазначеною статтею визначено, що дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

В свою чергу згідно ч. 6 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У даній справі особа звернулася до суду із позовом про визнання нікчемним договору іпотеки.

Позовні вимоги було мотивовано тим, що договором іпотеки передано в іпотеку будинковолодіння та земельну ділянку. У зв’язку із тим, що у момент укладення цього договору сторони не дотрималися вимог статті 203 ЦК України та порушили майнові права його права, який на час укладання договору був малолітнім. Водночас позивачем зазначено, що згідно зі статтею 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним.

Банківська установа заперечувала проти задоволення позову оскільки позивач не проживав у заставному будинку на момент укладення оспорюваного договору іпотеки та не був його власником.

Місцевим судом позовні вимоги було задоволено, оскільки с на момент укладення договору іпотеки батько позивача був власником предмету іпотеки, і його малолітні діти мали майнове право на користування ним, а згідно з частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей..

Апеляційним судом таке рішення районного суду скасовано та у задоволенні позову відмовлено оскільки позивач, який на час укладання договору іпотеки був малолітнім не мав і не має права власності на предмет іпотеки. Проживаючи без відповідної реєстрації в цьому будинку з батьками, позивач набув права користування цим житлом як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК Українистатті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинковолодіння в іпотеці.

З таким рішенням погодився і Касаційний цивільний суд зауваживши, що Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Постанова

Іменем України

5 березня 2018 року

м. Київ

справа № 343/774/15-ц

провадження № 61-4268 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

суддів: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, Публічне акціонерне товариство«Райффайзен Банк Аваль»,

треті особи: орган опіки і піклування виконкому Вигодської селищної ради, ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В., Проскурніцького П. І.,

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2015 року ОСОБА_7 від імені малолітньої ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства «РайффайзенБанк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), в якому просила визнати нікчемним договір іпотеки від 26 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 11 червня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Долинського відділення Івано-Франківської обласної дирекції, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Ільків М. М. за реєстровим № 423; визнати недійсним договір від 11 червня 2009 року №1 про внесення змін до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року; скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна; скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 5 серпня 2016 року позовну заяву ОСОБА_7 залишено без розгляду.

У березні 2016 року третя особа зі самостійними вимогами щодо предмета спору - ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства«Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), треті особи: орган опіки і піклування виконкому Вигодської селищної ради, ОСОБА_6, про визнання нікчемним договору іпотеки та застосування наслідків недійсності договору.

Позов ОСОБА_3 мотивовано тим, що за договором іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «РайффайзенБанк Аваль», передано в іпотеку будинковолодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1. Оскільки право власності на земельну ділянку не було зареєстровано, реальна передача її в іпотеку відбулася у червні 2009 року на підставі договору № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року. Із посиланням на статтю 377 ЦК України про нерозривний зв'язок житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розміщений, вказаний договір іпотеки в частині передачі в іпотеку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, і договір від 11 червня 2009 року № 1 про внесення змін до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року, який є його невід'ємною частиною, також є недійсним. Крім того, посилався на те, що договір іпотеки від 26 квітня 2007 року зі змінами та доповненнями від 11 червня 2009 року порушує його права, оскільки переданий у заставу будинок є його єдиним житлом, в якому він постійно проживає. Так, у момент укладення цього договору сторони не дотрималися вимог статті 203 ЦК України та порушили майнові права малолітнього. Крім того, згідно зі статтею 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування, є нікчемним.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визнати нікчемним договір іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Долинського відділення Івано-Франківської обласної дирекції, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Ільків М. М. за реєстровим № 423, зі змінами від 11 червня 2009 року; застосувати наслідки недійсності договору, а саме: скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 293,2 кв. м, що належить ОСОБА_4 на праві власності, реєстраційний номер обтяження - 4900288, зареєстровано 1 травня 2007 року, підстава реєстрації - договір іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423; скасувати державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності, реєстраційний номер обтяження - 8793568, зареєстровано 11 червня 2009 року, підстава реєстрації - додаткова угода від 11 червня 2009 року до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423; скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження житлового будинку № АДРЕСА_1, загальною площею 293,2 кв. м, що належить ОСОБА_4 на праві власності, номер обтяження - 4882251, зареєстровано 26 квітня 2007 року, підстава - договір іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423; скасувати запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності, номер обтяження - 8792970, зареєстровано 11 червня 2009 року, підстава - додаткова угода від 11 червня 2009 року до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423, а також стягнути судові витрати.

Відповідач ОСОБА_4 визнав позов, зазначивши, що при укладенні вказаного договору іпотеки юристи банку та нотаріус не повідомили його про необхідність погодження цього договору в органі опіки та піклування. Про такий його обов'язок, як і про право дітей на житловий будинок, він не знав.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заперечив проти задоволення позову ОСОБА_3, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Вказав на те, що позивач не проживав у заставному будинку на момент укладення оспорюваного договору іпотеки. Крім того, вказана позовна заява не містить ні посилань на докази, ні самих доказів усупереч вимогам статей 11, 119 ЦПК України.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 8 серпня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано нікчемним договір іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Долинського відділення Івано-Франківської обласної дирекції, посвідчений приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Ільків М. М. за реєстровим № 423, зі змінами від 11 червня 2009 року.

Застосовано наслідки недійсності договору іпотеки від 26 квітня 2007 року, укладеного між ОСОБА_4 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Долинського відділення Івано-Франківської обласної дирекції, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Ільків М. М. за реєстровим № 423, зі змінами від 11 червня 2009 року, а саме: скасовано державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 293,2 кв. м, що належить ОСОБА_4 на праві власності, реєстраційний номер обтяження - 4900288, зареєстровано 1 травня 2007 року, підстава реєстрації - договір іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423; скасовано державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності, реєстраційний номер обтяження - 8793568, зареєстровано 11 червня 2009 року, підстава реєстрації - додаткова угода від 11 червня 2009 року до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423; скасовано запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження житлового будинку № АДРЕСА_1, загальною площею 293,2 кв. м, що належить ОСОБА_4 на праві власності, номер обтяження - 4882251, зареєстровано 26 квітня 2007 року, підстава - договір іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423; скасовано запис у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про заборону відчуження земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий № НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на праві власності, номер обтяження - 8792970, зареєстровано 11 червня 2009 року, підстава - додаткова угода від 11 червня 2009 року до договору іпотеки від 26 квітня 2007 року № 423. Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги доведені й обгрунтовані належним чином. Зокрема, суд виходив із того, що на момент укладення договору іпотеки від 26 квітня 2007 року ОСОБА_4 був власником будинковолодіння, що є предметом іпотеки, і його малолітні діти мали майнове право на користування ним, а згідно з частиною шостою статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» задоволено, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 8 серпня 2016 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що малолітній ОСОБА_3 як на час укладення його батьком договору іпотеки, так і до цього часу не мав і не має права власності на будинковолодіння в смт Вигода Долинського району. Проживаючи без відповідної реєстрації в цьому будинку з батьками, позивач набув права користування цим житлом як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинковолодіння в іпотеці. Посилаючись на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що в місцевого суду не було підстав для задоволення позову про визнання нікчемним іпотечного договору зі змінами до нього, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права позивача на користування житлом - будинковолодінням АДРЕСА_1 Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що при укладенні договору іпотеки спірного будинковолодіння батько позивача не зловживав своїми правами щодо своїх малолітніх дітей, оскільки діти не були власниками чи співвласниками предмета іпотеки, не були в ньому зареєстровані, тому і попередньої згоди органу опіки та піклування для передачі цього майна в іпотеку не вимагалося. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку, не встановлено.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на вказане рішення апеляційного суду, яке заявник просить скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом порушено фундаментальний принцип цивільного судочинства - диспозитивності, закріплений у статті 11 ЦПК України. Зокрема, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги і з власної ініціативи скасував рішення суду першої інстанції. Крім того, апеляційний суд порушив принцип змагальності сторін, передбачений статтею 10 ЦПК України. Також вказує на порушення апеляційним судом пункту 2 частини першої статті 301 та пункту 3 частини першої статті 316 ЦПК України, а також неправильне застосування норм матеріального права. Внаслідок неповного дослідження обставин справи та доказів у їх сукупності, а також неправильного тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що права членів сім'ї власника житла, передбачені статтею 405 ЦК України, є примарними, а не явними й ефективними, як і ймовірність звернення стягнення на предмет іпотеки є примарною, а не явною. Вважає, що апеляційний суд усунувся від встановлення фактичних обставин справи, дослідження та оцінки наданих доказів у їх сукупності та не виконав вимоги щодо підвищеного захисту інтересів дітей, які не можуть нести негативних наслідків для своїх прав та охоронюваних законом інтересів навіть при невиконанні батьками їх обов'язків щодо захисту цих прав дітей.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 3 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року до Верховного Суду передано вищевказану цивільну справу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення апеляційного суду відповідає вимогам статей 213, 214, 316 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час ухвалення рішення) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що будинковолодіння та земельна ділянка площею 0,15 га для обслуговування цього житлового будинку і господарських споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, належать іпотекодавцеві ОСОБА_4 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 2.1.7 оспорюваного договору іпотекодавець ОСОБА_4 гарантував, що за адресою будинковолодіння, яке є предметом цього договору, малолітніх та неповнолітніх осіб не зареєстровано.

На час укладення договору іпотеки ОСОБА_3 не був зареєстрований у будинку, що є предметом іпотеки.

Відповідно до відміток у паспорті, на час укладення договору іпотеки місце проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_7 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2

Крім того, дружина іпотекодавця - ОСОБА_7 подала нотаріусу заяву від 26 квітня 2007 року, в якій ствердила, що договір іпотеки укладений її чоловіком в інтересах сім'ї на умовах, які вважає вигідними, і укладення цього договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Установивши, що малолітній ОСОБА_3 як на час укладення його батьком договору іпотеки, так і до цього часу не мав і не має права власності на будинковолодіння в смт Вигода Долинського району, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про визнання нікчемним іпотечного договору зі змінами до нього, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права позивача на користування житлом - будинковолодінням АДРЕСА_1 Зокрема, апеляційний суд правильно вважав, що, проживаючи без відповідної реєстрації в цьому будинку з батьками, позивач набув права користування цим житлом як член сім'ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та зберігає це право протягом часу перебування будинковолодіння в іпотеці.

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Посилаючись на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушення ОСОБА_4 умов кредитних договорів та у зв'язку з цим звернення банком стягнення на передане в іпотеку будинковолодіння - імовірні, проте імовірність виникнення такої ситуації в майбутньому не може слугувати достатньою підставою для висновку про необхідність захисту шляхом визнання нікчемним іпотечного договору, примарного права малолітнього (колись) позивача на збереження саме цього нерухомого майна як місця його проживання.

Крім того, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку, що при укладенні договору іпотеки будинковолодіння батько позивача не зловживав своїми правами щодо своїх малолітніх дітей, оскільки діти не були власниками чи співвласниками предмета іпотеки, не були в ньому зареєстровані, тому і попередньої згоди органу опіки та піклування для передачі цього майна в іпотеку не вимагалося. При цьому обставин, які б свідчили про недобросовісність іпотекодержателя - банку не встановлено.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній станом на час розгляду справи в суді) установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржуване рішення апеляційного суду містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідає вимогам статей 213-215, 316 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом вимог статей 10, 11, 301, 316 ЦПК України є помилковими, оскільки згідно зі змістом статті 303 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Крім того, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо неправильного тлумачення апеляційним судом положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також помилкового висновку щодо статті 405 ЦК України, оскільки апеляційний суд на підставі достатнього повно встановлених обставин справи правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

За встановлених судом вищевказаних обставин справи, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не виконав вимоги щодо підвищеного захисту інтересів дітей, які не можуть нести негативних наслідків для своїх прав та охоронюваних законом інтересів навіть при невиконанні батьками їх обов'язків щодо захисту цих прав дітей.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд усунувся від встановлення фактичних обставин справи, дослідження та оцінки наданих доказів у їх сукупності, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора