Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини разом з одним із них (ВС/КЦС у справі № 288/39/20 від 18.03.2021)
Фабула справи:Розлучення, зазвичай, важкий крок для всіх: і для пари, що розлучається, і для інших членів сім’ї. Особливо вразливі в такій ситуації діти.
До суду завернулась жінка, що просила суд визначити місце проживання її дітей з нею.
Мотивувала позов тим, що після розлучення проживає разом з дітьми у будинку чоловіка. Однак, останнім часом його поведінка по відношенню до неї та дітей травмує останніх. Позивач неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо неї домашнього насилля з боку колишнього чоловіка.
Місцевий суд відмовив у задоволені позову з тих підстав, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір`ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивач на даний час проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять.
Постановою апеляційного суду рішення скасовано, а позов задоволено.
ВС підтримав позицію суду апеляційної інстанції.
Зокрема, ВС виходив із того, що батьки мають рівні права та обов’язки щодо виховання дітей та повинні належним чином забезпечувати гідні умови проживання дитини.
При цьому, розірвання шлюбу не впливає на об’єм їх прав та обов’язків як батьків.
Згідно до положень ст. 29 ЦКУ, місцем проживання дитини є місце проживання її батьків, або одного із них. Якщо батьки не змогли дійти згоди в тому, з ким буде проживати дитина, дане питання вирішує орган опіки та піклування чи суд (ст. 161 СКУ).
З урахуванням зазначеного, ВС підтвердив обґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про визначення місця проживання дітей із матір’ю.
ВС надав також роз’яснення щодо оцінки висновку органу опіки і піклування в даній категорії справ та нагадав, що суд може відступити від нього, якщо він необґрунтований або не захищає інтереси дитини.
У даній справі орган опіки та піклування прийшов до висновку, що наразі не представляється можливим визначення місця проживання малолітніх дітей у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.
ВС зазначив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.
Таким чином, апеляційний суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, а спільне господарство не ведеться, правильно вирішив спір та задовольнив позов.
Постанова
Іменем України
18 березня 2021 року
м. Київ
справа № 288/39/20
провадження № 61-17698св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Миніч Т. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Попільнянської районної державної адміністрації Житомирської області, про визначення місця проживання дітей,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом у якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю.
Позовні вимоги мотивувала тим, що з 14 липня 2012 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської область від 25 червня 2019 шлюб між сторонами було розірвано.
Зазначала, що останнім часом відповідач почав агресивно себе поводити стосовно неї та дітей, провокує сварки, вживає нецензурну лайку, наносив їй тілесні ушкодження. Все вищезазначене відбувається в присутності дітей, тому вона неодноразово зверталася за допомогою до Попільнянського ВП Коростишівського ВП ГУ НП в Житомирській області із заявою про домашнє насильство. На даний час, вона з дітьми проживають разом за однією адресою з відповідачем. Скориставшись тим, що шлюб між ними розірвано, відповідач намагається позбавити її права проживати у будинку разом з дітьми, чим наносить їхнім дітям психологічну травму. Відтак, просила задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року під головуванням судді Зайченко Є. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволені позову місцевий суд виходив з того, що малолітні діти проживають в одному будинку разом з батьком та матір`ю, знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків, за згодою батьків діти проживають разом з ними, відомостей про те, що позивач на даний час проживає окремо або бажає змінити своє місце проживання матеріали справи не містять.
Крім того, місцевий суд зазначив про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів щодо неналежного виконання відповідачем свої батьківських обов`язків, аморальної поведінки відповідача, а також незадовільних умов проживання малолітніх дітей.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 травня 2020 року скасувано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задоволено.
Визначено місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає інтересам дітей. Тому не може бути врахований при ухваленні рішення в даній справі.
Встановивши, що після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати в одному будинку, тобто практично мають однакові належні матеріально-побутові умови, однак, батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, врахувавши думку малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , апеляційний суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права просить оскаржувану постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції приймаючи постанову про скасування рішення місцевого суду та задовольняючи позов, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Заявник вказує, що правом ініціювати питання про визначення місця проживання дітей має один з батьків у разі їх окремого проживання і в разі наявності такого спору. Проте спір з приводу місця проживання дітей відсутній, на цей час діти проживають разом із батьками позивача, а позивач проживає у належному позивачеві будинку.
Суд апеляційної інстанцій безпідставно взяв до уваги постанову Попільнянського районного суду Житомирської області у справі про адміністративне правопорушення про притягнення заявника до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, оскільки вказаних обставин він не визнає, а провадження у справі було закрито за закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Крім того заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу.
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу подану ОСОБА_2 у якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на її необґрунтованість.
Вказує, що відповідач відключив у будинку газопостачання, водопостачання та електропостачання внаслідок чого діти зараз проживають з батьками позивача у Київській області.
Твердження відповідача про відсутність між сторонами спору з приводу визначення місця проживання дітей не заслуговує на увагу, адже спростовується наявними у справі матеріалами та змістом постанови апеляційного суду.
Оскарження постанови суду апеляційної інстанції необхідне відповідачу для того, щоб в подальшому виселити позивача з будинку в якому вона зареєстрована разом із дітьми.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Попільнянського районного суду Житомирської області.
11 січня 2021 року цивільна справа № 288/39/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають в будинку на АДРЕСА_1 , який на підставі договору дарування належить ОСОБА_2 .
За місцем роботи та проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 характеризуються позитивно.
Апеляційним судом встановлено, що про існування між сторонами неприязних стосунків свідчать неодноразові звернення позивачки до правоохоронного органу.
Постановою Попільнянського районного суду Житомирської області від 20 грудня 2019 року закрито провадження в справі про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2, статтею 185 КУпАП, в зв`язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. Із змісту постанови вбачається, 16 вересня 2019 року, ОСОБА_2 близько 18-00 години за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив сімейне насильство відносно дружини ОСОБА_1 , а саме: психологічне насильство в сім`ї.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 28 жовтня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів. Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дітьми повноліття, починаючи стягнення з 25 червня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Орган опіки та піклування Попільнянської районної державної адміністрації прийшов до висновку, що на даний час не видається можливим визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.
При цьому зазначений орган виходив з того, що після розірвання шлюбу в 2019 році малолітні діти та батьки залишилися проживати в одному будинку, який належить на праві власності батьку дітей ОСОБА_2 . Мати і діти зареєстровані у даному будинку. На даний час батьком аліменти не сплачуються. ОСОБА_1 зауважила, що після розлучення із ОСОБА_2 він не приймає участі в утриманні і вихованні дітей. Відповідач, у свою чергу стверджує, що утримує своїх дітей, в разі потреби купує одяг, на день народження подарував синові телефон, купує продукти харчування (фрукти). Питання щодо поділу майна при розірванні шлюбу не розглядалося. При обстеженні умов проживання працівника служби у справах дітей районної державної адміністрації було з`ясовано, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхні малолітні діти користуються спільною кухнею, ванною кімнатою, туалетом. Кімнати де проживають батько дітей та мати з дітьми прохідні. З вищевикладеного вбачається, що малолітні діти проживають в одному будинку з батьками, які розлучилися та перебувають на їх утриманні, батьком належним чином виконуються обов`язки щодо виховання та утримання дітей.
В суді апеляційної інстанції малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 висловив бажання проживати разом з матір`ю, незважаючи на те, що батьки разом з ним та братом проживають в одному будинку.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до положень частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду апеляційної інстанцій про те, що визначення місця проживання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю забезпечить якнайкраще їх інтереси.
При цьому Верховний Суд зауважує, що ОСОБА_2 не обмежений у можливості реалізації належного йому права на спілкування із синами, вирішивши питання про встановлення порядку участі батька у вихованні дітей.
Розуміючи, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких батьки не дійшли спільного рішення, апеляційний суд надав першочергове значення саме найкращим інтересам дітей та визначення місця проживання їх з матір`ю не впливатиме на взаємовідносини батька із синами, оскільки таке визначення місця проживання дітей, не позбавляє батька батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.
Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно з частиною шостою статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечать інтересам дитини.
Орган опіки та піклування Попільнянської районної державної адміністрації прийшов до висновку, що на даний час не представляється можливим визначення місця проживання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з тим, що діти разом з батьком та матір`ю проживають в одному будинку та знаходяться на утриманні та вихованні обох батьків.
При цьому зазначений орган виходив з того, що після розірвання шлюбу в 2019 році малолітні діти та батьки залишилися проживати в одному будинку, який належить на праві власності батьку дітей ОСОБА_2 . Мати і діти зареєстровані у даному будинку. На даний час батьком аліменти не сплачуються. ОСОБА_1 зауважила, що після розлучення із ОСОБА_2 він не приймає участі в утриманні і вихованні дітей. Відповідач, у свою чергу стверджує, що утримує своїх дітей, в разі потреби купує одяг, на день народження подарував синові телефон, купує продукти харчування (фрукти). Питання щодо поділу майна при розірванні шлюбу не розглядалося. При обстеженні умов проживання працівника служби у справах дітей районної державної адміністрації було з`ясовано, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхні малолітні діти користуються спільною кухнею, ванною кімнатою, туалетом. Кімнати де проживають батько дітей та мати з дітьми прохідні. З вищевикладеного вбачається, що малолітні діти проживають в одному будинку з батьками, які розлучилися та перебувають на їх утриманні, батьком належним чином виконуються обов`язки щодо виховання та утримання дітей..
З огляду на вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що висновок органу опіки та піклування не вмотивований належним чином, суперечить дійсним обставинам справи та не відповідає інтересам дітей. Тому не може бути врахований при ухваленні рішення в цій справі.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц.
Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Проживання батьків за однією адресою не є підставою для відмови у задоволенні позову про визначення місця проживання дитини (дітей) разом з одним із них.
Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі апеляційний суд встановивши, що фактично шлюбні відносини між сторонами припинені, спільне господарство не ведеться, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про відсутність між сторонами спору з приводу місця проживання дітей адже, на цей час, діти проживають разом із батьками позивача, а позивач проживає у належному позивачеві будинку не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд встановив, що після розірвання шлюбу сторони продовжують проживати в одному будинку, тобто практично мають однакові належні матеріально-побутові умови, однак, батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дітей та забезпечити належне доброзичливе спілкування дітей з обома батьками, врахувавши думку малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , апеляційний суд дійшов висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із матір`ю.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аргументи, наведені у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та їм надана належна правова оцінка.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький
