A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Малолюбашанська сільська рада
Рівненська область Рівненський район

ДО УВАГИ БАТЬКІВ, ОПІКУНІВ АБО ПІКЛУВАЛЬНИКІВ!

Дата: 21.05.2021 14:39
Кількість переглядів: 83

Дотримання житлових та майнових прав дітей в частині вчинення правочинів, де діти виступають власниками чи співвласниками житла

Найважливішими правами дитини є її майнові права взагалі та право власності на певне майно зокрема. Водночас слід зазначити, що майнові права дитини завжди були наріжним каменем правозастосовної практики.

Здавалося б, для чого захищати дітей від їхній батьків? Утім, не можна забувати про неблагополучні сім’ї. Незважаючи на законодавчо встановлений обов’язок батьків дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах, деякі батьки по-різному розуміють свій обов’язок.

Чимало дітей, які потрапляють до притулків, залишилися без житла саме через зловживання батьківськими й опікунськими правами і неналежне виконання службових обов’язків посадовими особами органів опіки та піклування.

 

Як захищають права дітей в Україні

 

Згідно з п. 1 ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Стаття 27 Конвенції «Про права дитини» дає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Основний документ, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет,– Закон «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р., норми якого узгоджуються з положеннями Конвенції «Про права дитини».

Згідно з чч. 1, 2 ст. 1 Закону «Про охорону дитинства» дитина – особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повноліття раніше. Дитинство – період розвитку людини до досягнення повноліття.

У чч. 1–3 ст. 17 Закону «Про охорону дитинства» вказано, що кожна дитина, у тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку у спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їхньої смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їхнього майна.

У разі визнання батьків або одного з них за рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їхніх коштів і майна.

Ще за життя батьків дитина має певні права на майно своїх батьків, незалежно від того, користується вона ним чи ні. Водночас дещо інші умови передбачені п. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України та ч. 3 ст. 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. Зокрема, у цих нормативно-правових актах зазначено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

  • укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;

  • видавати письмові зобов’язання від імені дитини;

  • відмовлятися від майнових прав дитини.

Зазначена норма Сімейного кодексу України направлена на посилення захисту житлових та майнових прав дітей і надає право органам опіки та піклування відмовляти у наданні батькам дитини згоди на вчинення правочинів, у результаті яких порушуються права на житло такої дитини, тобто дитина буде позбавлена права власності або права користування житлом без надання іншого рівноцінного житла або покращення житлових умов.

В процесі управління майном дітей батьки вчиняють різного роду правочини, об'єктом яких виступає майно малолітніх. Виходячи з норм чинного законодавства, правочини такого роду можуть бути поділені на такі основні види:

1) правочини, які батьки мають право вчиняти вільно;

2) правочини, які батьки мають право вчиняти з дозволу органу опіки та піклування (укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видача письмових зобов'язань від імені дитини; відмова від майнових прав дитини (ч. 2 ст. 177 СК України); зобов'язання від імені дитини порукою (ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства»);

3) правочини, які батьки взагалі не мають права вчиняти з майном дитини (здійснення дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України).

Слід вважати, що вільно батьки можуть вчиняти правочини, щодо яких законом не передбачені спеціальні правила. Маються на увазі правочини, укладення яких не пов'язується з необхідністю одержання дозволу органу опіки та піклування (продаж дитячих речей індивідуального користування, які вже не задовольняють потреби дитини, використання доходу від майна дитини на купівлю продуктів, одягу тощо).

Найбільш важливе значення мають договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку або квартири, що належить дитині на праві власності.

Такі правочини з майном малолітньої дитини батьки вчиняють лише з дозволу органу опіки та піклування.

До цієї категорії правочинів належать також видача батьками письмових зобов'язань від імені дитини та відмова від майнових прав дитини. Такі дії батьки можуть здійснювати лише з дозволу органу опіки та піклування. Інколи при укладенні правочинів батьки видають письмові зобов'язання від імені дитини. Головне, щоб при цьому вони діяли виключно в її інтересах. Наприклад, батьки укладають договір купівлі-продажу належного дитині автомобіля, за яким вони видають від імені дитини письмове зобов'язання щодо передачі речі покупцеві (взамін одержання грошей). З дозволу органу опіки та піклування батьки можуть відмовитися від майнових прав, що належать дитині. Інколи такі випадки прямо передбачені в законі. Так, згідно із ч. 4 ст. 1273 ЦК України батьки можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній дитині.

Крім цього, існують правочини, які батьки не можуть вчиняти за жодних умов, оскільки навіть орган опіки та піклування не уповноважений надавати дозвіл на їх укладення. Зокрема, батьки не можуть здійснювати дарування від імені дитини (ч. 2 ст. 720 ЦК України).

В процесі управління майном дитини виникає питання щодо координації дій батьків. Як мають діяти батьки при вчиненні правочину з майном дитини - разом або самостійно? Закон в деяких випадках передбачає необхідність підтвердження згоди обох батьків на вчинення правочину, а в інших - можливість вчинення правочину лише одним із батьків, оскільки згода другого з них передбачається.

В ч. 5 ст. 177 СК України сказано, що на вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова та нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Проте в житті можуть існувати різні обставини. Тому можна дійти висновку, що згода другого з батьків не вимагається, якщо:

• другий з батьків помер (свідоцтво про смерть або довідка органу РАЦС);

• відомості про батька було записано за вказівкою матері або відомості про особу як батька дитини було виключено з актового запису про народження дитини (довідка органу РАЦС);

• другого з батьків було визнано безвісно відсутнім (копія рішення суду);

• другого з батьків було оголошено померлим (копія рішення суду).

Згода другого з батьків дитини при вчиненні правочинів з її майном може не вимагатися і в деяких інших випадках, передбачених законом, зокрема ч. 5 ст. 177 СК України.

В юридичному розумінні управління батьками майном дитини припиняється при досягненні дитиною 14 років, оскільки з цього часу батьки вже позбавляються права управляти майном дитини та обов'язку здійснювати управління належним чином. Неповнолітня дитина (віком від 14 до 18 років) управляє своїм майном самостійно, а батьки лише надають згоду на здійснення нею цивільно-правових правочинів у випадках, передбачених законом (ст. 32 ЦК України).

В ч. 7 ст. 177 СК України вказано, що після припинення управління батьки зобов'язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. Зрозуміло, що в цьому випадку мається на увазі майно, що збереглося в натурі, оскільки майно, що було споживане або витрачене для забезпечення потреб дитини, поверненню не підлягає. Ця норма закону є важливою гарантією захисту прав дитини від зловживань з боку батьків. На жаль, вона встановлює лише загальне правило і не деталізує необхідною мірою інші питання, зокрема порядок та розмір відшкодування шкоди; особливості відповідальності батьків, які не проживають разом; підстави звільнення батьків від відповідальності та інші питання.

Укладення договорів стосовно майна дітей неповнолітніх (від 14 до 18 років) визначається цивільним, а не сімейним законодавством. Вважається, що неповнолітні самостійно укладають правочини щодо належного їм майна, а батьки лише надають на це згоду. У свою чергу у ч. 3 ст. 177 СК України закріплюється порядок надання батьками згоди на укладення неповнолітніми правочинів щодо їх майна: батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною 2 цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування. Такі правила повністю співпадають з тими, що встановлені Цивільним кодексом для піклуваль¬ників (ч.ч.1, 2 ст. 71 ЦК України).

Крім того, в ч. 2 ст. 32 ЦК України вказано, що на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири а також іншого цінного майна за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Так, у роз’ясненнях Мін’юсту (лист від 25.07.2006 р. № 19-50-556) передбачено, що згода органів опіки і піклування необхідна, лише якщо дитина є власником (співвласником) або має право на користування житловим приміщенням, що відчужується.

Отже, як бачимо, чинне законодавство України дещо по-різному регулює питання захисту прав дітей. Так, якщо Конвенція «Про права дитини» і Закон України «Про охорону дитинства» захищають права дітей на майно незалежно від факту користування ним (у тому числі майном батьків), то СКУ та підзаконні нормативно-правові акти гарантують захист лише майна, на яке дитина має права.

Проте роз’яснення Мін’юсту не є нормативно-правовим актом і при вирішення спору щодо законності укладення батьками договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, суд не зобов’язаний брати цей документ до уваги. Крім того, ч. 2 ст. 176 СКУ передбачає, що права батьків і дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.

У ст. 150 Житлового кодексу України (далі – ЖК) зазначено: «Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їхніх сімей». У ч. 4 ст. 156 ЖК вказано: «Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням». Згідно з положеннями цієї ж статті «до членів сім’ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу». А ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу встановлює, що «до членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їхні діти і батьки».

Тобто якщо дитина фактично не проживає разом із батьками, вона все одно має право користуватися (майнове право) житловим приміщенням, яке перебуває у власності батьків. Наприклад, після смерті батьків житлове приміщення успадковується дитиною, навіть якщо вона не є співвласником або не проживала в ньому. Водночас дитина фактично може проживати у приміщенні до досягнення нею повноліття, однак її місце проживання може не бути офіційно зареєстроване в цьому помешканні.

У п. 1 ст. 224 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ст. 71 ЦКУ), є нікчемним. Крім того, п. 5 ст. 216 ЦКУ встановлює, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред’явлена будь-якою заінтересованою особою. Тобто в будь-який момент прокурор може оскаржити такий правочин.

Виходить, що органи опіки та піклування мають давати дозволи на відчуження батьками, у яких є діти, житлового приміщення, навіть якщо дитина не є власником (співвласником) такого приміщення або не користується ним. Своєю чергою, нотаріуси повинні вимагати у батьків такі дозволи під час укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації.

Одним із завдань органу опіки та піклування, зазначених у п. 1.7 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Держкомсім’ямолодь України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці України від 26.05.1999 р., є вжиття заходів для захисту особистих та майнових прав неповнолітніх дітей і осіб, які перебувають під опікою (піклуванням). У п. 6.1 цих Правил зазначено, що органи опіки та піклування вирішують питання про збереження за неповнолітніми житла, а також про забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла. Отже, можна дійти висновку, що органи опіки та піклування зобов’язані видавати дозволи на відчуження батьками, у яких є діти, житлового приміщення, навіть якщо діти не є власниками (співвласниками) такого приміщення та/або не користуються ним.

При цьому ст. 177 СКУ та ч. 3 ст. 17 Закону «Про охорону дитинства» вимагають, щоб батьки отримували згоду на вчинення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, саме від органів опіки та піклування. Дозвіл надається у вигляді розпорядження місцевої державної адміністрації за місцем розташування майна, що відчужується.

Перелік документів, які подаються батьками, опікунами або піклувальниками для одержання дозволу органу опіки та піклування на відчуження майна дитини, визначений пунктом 66 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов‘язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866.

Питання житла не обходять і сучасну людину: без нього неможливе ні сімейне життя, ні продуктивна праця, ні навчальна, ні творча діяльність. Визначаючи важливість цього питання, наша держава проголосила в Конституції право кожного на житло. В цьому сенсі не слід забувати, що діти (особи віком від народження до 18 років) теж є громадянами України. А відтак вони теж перебувають під захистом держави, в тому числі й у питаннях, що стосуються житлових прав. Право дитини на майно та житло є одним з основних прав, адже без мінімальної забезпеченості житлом та майном нормальне існування дитини просто неможливе. Загальна оцінка становища щодо забезпечення житлових та майнових прав дітей свідчить, що реалізація в країні певних заходів, які здійснюються державними установами та громадськими організаціями у цьому напрямі, має позитивну динаміку. Ефективність забезпечення житлових та майнових прав дітей стимулюється багатьма чинниками:

- прийнято низку законодавчих документів, що визначають права дитини на житло та майно;

- поновлюються і створюються структури, розвиваються системи державних органів, які покликані забезпечити захист житлових та майнових прав дітей;

- на обласному та місцевих рівнях більш зосереджено йде пошук механізмів захисту житлових та майнових прав дітей, взаємодії зацікавлених відомств щодо попередження, виявлення певних порушень, поновлення прав дітей;

- розробляються методичні рекомендації щодо діяльності державних органів з питань захисту інтересів дітей;

- посилюється просвітницько-інформаційна робота щодо правової освіти громадян України загалом і дітей зокрема тощо

- приймаються програми, які включають заходи щодо забезпечення дітей житлом різними шляхами.

Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку, охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Обов’язок батьків щодо захисту майнових та житлових прав дітей.
Батьки управляють майном, належним малолітній (з дня народження до 14 років) дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири, видавати письмові зобов'язання від імені дитини, відмовлятися від майнових прав дитини.

Органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Дозвіл органу опіки піклування потрібен і в тому випадку, якщо має місце лише реєстрація (за старою звичкою, її часто називають «прописка») дитини в житловому приміщенні. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

На території Тлумацького району функції щодо захисту житлових і майнових прав дітей здійснює орган опіки і піклування (Тлумацької районної державної адміністрації) безпосередньо через службу у справах дітей, яка забезпечує підготовку і контроль за виконанням розпоряджень голови райдержадміністрації щодо захисту житлових та майнових прав дітей та дозволи на вчинення будь-яких право- чинів.

Служба у справах дітей надає консультації громадянам з питань підготовки необхідних документів щодо відчуження, укладення договорів купівлі-продажу, обміну чи інших право чинів щодо майна дитини. У разі виїзду сім'ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, придбання житла здійснюється з урахуванням інтересів дитини.

З метою недопущення порушення житлових та майнових прав дітей, які проживають на території Мостиського району, щодо вчинення будь-яких правочинів здійснюється перевірка пакету документів службою у справах дітей та в подальшому розглядається на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини при голові Тлумацької райдержадміністрації та в подальшому приймається відповідне рішення в користь інтересів дитини.

При перевірці встановлюється наявність дітей в осіб, які виявили бажання вчинити правочин щодо нерухомого майна, а також службою у справах дітей в обов’язковому порядку перевіряються довідки про склад сім’ї на предмет зняття з реєстрації дітей перед приватизацією.

З метою забезпечення захисту житлових прав дітей службою у справах дітей відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» здійснюється контроль за вчиненням правочинів, пов’язаних із житловими правами дітей, як контроль зобов’язується надати особам, які вчиняють правочини від імені дітей нотаріально завірені копії укладених договорів, довідок про реєстрацію дітей, документів, що підтверджують право власності чи співвласності на ім’я дитини, документ, що підтверджує право користування дитини житловим приміщенням. У разі порушення житлових та майнових прав дітей у повноваженнях служби є захист згідно чинного законодавства.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора