Обмежувальний припис стосовного кривдника – гарантія на спеціальні засоби правового захисту постраждалої особи
Обмежувальний припис стосовного кривдника – гарантія на спеціальні засоби правового захисту постраждалої особи
Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 643/20534/20 (провадження № 61-8017св21)
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2. Заява мотивована тим, що вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_2, у них народився син - ОСОБА_4. Разом з сином та донькою від першого шлюбу вони мешкають разом, на ґрунті особистих неприязних взаємовідносин, між сторонами виник конфлікт, в ході якого ОСОБА_2 спричинив заявнику середньої тяжкості тілесні ушкодження.
З огляду на зазначене та наявності, на думку заявника, неодноразового фізичного насильства, що чинить ОСОБА_2 відносно неї та дітей, вважає, що вона є жертвою домашнього насилля.
ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2, якому визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього обов’язки, а саме:
• заборонити перебувати в місці спільного проживання із нею, а також з її дітьми;
• заборонити ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з нею або контактувати через інші засоби зв`язку особисто та через третіх осіб, стосовно кримінального провадження № 12020220470003425 за частиною першою статті 122 КК України, питань, пов`язаних із розірванням шлюбу, а також похідних з цього питань, таких як поділ майна чи стягнення аліментів.
Обмежувальний припис видати строком на 6 місяців.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції:
Рішенням районного суду м. Харкова, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду, у задоволені заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що заявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а судом не встановлено ризиків настання насильства у майбутньому.
Також, суди зробили висновок, що не можна позбавити ОСОБА_2 права на його проживання у квартирі, в якій він проживає, та яка перебуває у його спільній сумісній власності, оскільки іншого житла він не має.
Позиція Верховного Суду:
Відповідно до пунктів 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
У частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Згідно частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19 вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1, 1/8 частки у праві спільної власності на яку належить ОСОБА_2 , є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом № 2229-VIII».
Висновок:
У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції:
• не звернув уваги не те, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства;
• не врахував, що домашнє насильство може проявлятися у формі фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства; не надав будь-якої оцінки ризикам відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
• не надав оцінки тому, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без дотримання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 643/20534/20 (провадження № 61-8017св21) – https://cutt.ly/B3zgOW2
Джерело: Вища школа адвокатури НААУ
