Вічна пам’ять Героям - Миколі Натяжку та РуслануЛущевському
12 травня минає друга річниця, як на війні загинув наш відважний земляк, Микола Натяжко.
Народився Микола 21 травня 1974 року в с. Мирне, у багатодітній сім’ї. Змалечку пізнав ціну нелегкої селянської праці. Був справним трактористом, продовжуючи батькову справу. Трудився в колгоспі, згодом – у приватного підприємця.
Разом з дружиною виховав двох дітей – доньку Вероніку та сина Сергія.
З березня 2015 року брав участь в АТО, служив під Мар’їнкою, за що був нагороджений двома відзнаками "Учасник АТО" та "За участь в Антитерористичній операції".
Коли ворог розв’язав повномасштабну війну, відважно і мужньо пішов на захист своєї країни. 9 березня 2022 року був направлений до військової частини, а згодом на Схід. Служив водієм БМД. На жаль, 12 травня 2022 року під час бою за свободу України трагічно загинув на Донеччині.
За особисту мужність та героїзм у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі старшого солдата Миколу Натяжка було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
В пам'яті односельчан та друзів Микола залишився сміливим, чесним, трудолюбивим сім'янином, який так хотів жити і творити у вільній та незалежній Україні.
12 травня минає річниця, як обірвалося життя нашого земляка, Героя —Руслана Лущевського.
Старший сержант Руслан Лущевський, позивний Грек, загинув 12 травня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Масютівка на Харківщині. Життя воїна обірвав ворожий артилерійський обстріл. Захиснику назавжди 43.
Руслан проживав у селі Кам'яна Гора. Навчався в Олександрійській школі. Працював на будівництвах, також був далекобійником. Перед початком війни працював водієм у ПП «Автотранском».
Під час повномасштабної війни, у вересні 2022 року, був мобілізований до лав Збройних Сил України. Проходив службу в 14-ій окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. Обіймав посади командира бойової машини, командира механізованого відділення.
За час служби був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Він був прекрасним чоловіком і надійною опорою в сім‘ї. Гарним сином, хорошим другом і чудовим братом. Все життя поспішав жити, робити людям добро, допомагати. Поспішав збудувати і облаштувати дім, придбати авто, побачити світ. Єдине, чого не дала ця війна – пожити», – згадує дружина Ірина Лущевська.
«Був найкращим татом, виконував всі наші забаганки», – додають син і донька.
«Руслан був людиною слова, відданий своїй сім'ї, друзям, родині, завжди йшов на допомогу. З початком повномасштабного вторгнення не міг спокійно сидіти і рвався у бій. Зі слів побратимів, він був розумним і відважним, найкращим командиром», – розповіла сестра загиблого Анастасія Ляхович.
Посмертно Руслан був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» та орденом «Князівський хрест Героя «Навіки в строю».
Не дочекалися свого захисника дружина Ірина, донька Маргарита, син Ілля, мама, дві сестри і брат, рідні та друзі.
Час невпинний. Проте він не зітре з нашої пам'яті імена Героїв сьогодення - земляків, які віддали життя у війні за Україну. Кожен воїн-захисник – це дитя матері-України, котра плаче, страждає і бореться за кожну свою дитину.
У річницю смерті бійців віддаймо гідну шану світлій пам’яті покладанням квітів, щирою молитвою, запаленою свічкою та хвилиною мовчання в пам’ять про Героїв.
Їх назавжди поєднало спільне горе та спільний біль. А ще - вічна і світла пам’ять про того, хто до останнього свого подиху носив тризуб у своєму серці.
Пам’ятаємо подвиг усіх наших новітніх Героїв і схиляємо голови перед всіма, чиї імена і вчинки навіки вписані в історію нашої України та закарбовані в нашій пам’яті!
