Озвучена думка дитини не може бути єдиною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки вона не завжди може відповідати її інтересам (ВС КЦС справа №705/3040/18 від 13.07.2022 р.)
Фабула судового акту: Батько подав позов про позбавлення батьківських прав матері. Мотивував тим, що по досягненню дитиною трирічного віку мати дитини залишила його та доньку і виїхала на заробітки до м. Києва і з лютого 2011 року ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини, не цікавиться її життям, не займається її вихованням, не піклується про її здоров`я, фізичний і духовний розвиток, жодного разу не відвідала дитину. Заодно просив призначити аліменти з матері у ¼ з її заробітку до досягнення повноліття дитиною.
Суд першої інстанції позов задовольнив в порядку заочного розгляду справи (тобто без матері), а суд апеляційної інстанції це рішення скасував, вказавши, що та обставина, що мати тривалий час не бачилася та не спілкувалася з дочкою, не є підставами для позбавлення батьківства, бо настали поза волею і без винної поведінки матері, яка не має можливості спілкуватися з дитиною через складнощі, що сталися у її житті. Та й та обставина, що матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. При цьому суд помилково поклав в основу рішення висновок органу опіки та піклування який ґрунтується лише на поясненнях малолітньої дитини, які фактично зводяться до того, що мати не проживає разом з ними та не допомагає матеріально.
При поданні касаційної скарги, батько - окрім іншого - зазначав що апеляційний суд не врахував думку дитини. Водночас, ВС КЦС вказав, що його доводи висновків суду апеляційної інстанції не спростовують - і рішення про відмову у позбавленні батьківсьва - вірне. Мотивував ВС КЦС наступним:
Суд нагадав, що стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до п. 2 ч.1ст. 164 СК Українимати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Щодо врахування думки дитини, суд вказав:
Відповідно до ч.2,3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Отже у цій справі: Суд апеляційної інстанції установив, що неможливість активної участі матері в житті дитини спричинена об'єктивними причинами, зокрема вона проживає та працює у іншому місті, між нею та відповідачем існують неприязні стосунки, а отже, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, ВС вважає, що неврахування апеляційним судом думки дитини, щодо позбавлення її матері батьківських прав є виправданим з огляду на її вік, до того ж, як слідує із технічного звукозапису судового засідання - дитина не висловила власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її матері.
У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), ЄСПЛ розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
Аналізуйте судовий акт: Думка дитини НЕ врахована при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (КЦС/ВС у справі № 686/16892/20 від 29.07.2021);
Постанова
Іменем України
13 липня 2022 року
м. Київ
справа № 705/3040/18
провадження № 61-19878св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду: головуючої - Ступак О. В., суддів: Олійник А. С.,
Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів Бородійчука В. Г.,
Карпенко О. В., Нерушак Л. В. ,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Уманської міської ради, Уманська місцева прокуратура, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
Позов мотивував посилаючись на те, що у нього з ОСОБА_2 , як осіб, які не перебували у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 . По досягненню дитиною трирічного віку мати дитини залишила його та доньку і виїхала на заробітки до м. Києва. З лютого 2011 року ОСОБА_2 ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини, не цікавиться її життям, не займається її вихованням, не піклується про її здоров`я, фізичний і духовний розвиток, жодного разу не відвідала дитину.
Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради від 22 червня 2018 року № 791/01/01-35, орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради порушує клопотання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилаючись на наведене, позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на його користь, аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитину відповідного віку, до повноліття дитини.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання обов`язків щодо виховання та утримання дочки ОСОБА_4 , відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її життям та здоров`ям. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради надав висновок від 22 червня 2018 року № 791/01/01-35, у якому порушив клопотання про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Посилаючись на положення частини третьої статті 166 Сімейного кодексу України (далі - СК України), за змістом якої, суд при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, суд першої інстанції вважав обґрунтованою вимогу ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки в розмірі1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 18 липня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.
Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 24 березня 2021 року заяву ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року залишено без задоволення.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено, скасовано заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 травня 2020 року, ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що задовольняючи вимоги про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківські обов`язки та виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Установивши, що після досягнення дитиною трирічного віку відповідач виїхала на заробітки до м. Києва та припинила спілкування з дитиною, суд першої інстанції наведеного вище не урахував та дійшов помилкового висновку, що про невиконання батьківських обов`язків свідчить та обставина, що ОСОБА_2 тривалий час не бачилася та не спілкувалася з дочкою. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що зазначені обставини настали поза волею і без винної поведінки ОСОБА_2 , яка не має можливості спілкуватися з дитиною через складнощі, що сталися у її житті. Суд не встановив обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, та не звернув увагу, що між сторонами у справі існуєконфлікт, що негативно вплинуло на взаємовідносини ОСОБА_2 з дочкою. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. Суд помилково поклав в основу рішення висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради щодо порушення клопотання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 оскільки вказаний висновок ґрунтується лише на поясненнях малолітньої дитини, які фактично зводяться до того, що ОСОБА_2 не проживає разом з ними та не допомагає матеріально.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, у якій він просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставами касаційного оскарження судового рішення, заявник зазначає:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не урахування висновків, викладених постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц,
від 18 липня 2018 року у справі № 206/3044/16-ц, від 16 січня 2019 року
у справі № 465/3694/14-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17;
2) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази, які підтверджують свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків, оскільки вона тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не займається її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення. Суд необґрунтовано не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування у якому порушено клопотання про позбавлення відповідача батьківських прав, не звернув увагу, що ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд зазначеного питання та зобов`язувалася надати службі у справах дітей відповідні документи, однак зазначеного не виконала. Скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що відповідач вчиняє дії спрямовані на зміну ставлення до дитини, оскільки такі дії ОСОБА_2 почала вчиняти лише після звернення до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав. Крім того, суд не надав належної оцінки поясненням дитини в суді апеляційної інстанції та роздруківці телефонної переписки між дитиною та відповідачем.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що батьками неповнолітньої ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_2 .
Неповнолітня ОСОБА_4 зареєстрована та проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки - характеристики дошкільного навчального закладу ясла-садок комбінованого типу № 18 м. Умані від 29 січня 2017 року № 10 ОСОБА_4 відвідувала дошкільний навчальний заклад з 2009 року до 30 грудня 2014 року. Дитина мала гарні розумові показники, у спілкуванні з однолітками була ввічливою. Вона завжди була доглянута та мала охайний вигляд. Дитиною опікувався батько ОСОБА_7 та бабуся ОСОБА_8 . Протягом зазначеного періоду матір дитини - ОСОБА_2 декілька разів навідувала дитину у садку, після яких дитина була знервована та плакала.
Згідно з характеристикою Уманської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів ім. М. П. Бажана Уманської міської ради Черкаської області, ОСОБА_4 , навчається у 4-В класі, зазначеного навчального закладу. За час навчання зарекомендувала себе як старанна та здібна учениця. Має хороші здібності по засвоєнню навчального матеріалу, проявляє інтерес до навчання. Дитина охайна, ввічлива, врівноважена, доброзичлива. Користується авторитетом серед однокласників. Бере активну участь у житті школи. Навчанням та вихованням дитини займається батько ОСОБА_1 . Він приймає активну участь у житті та роботі батьківського комітету. За чотири роки, матір дитини приходила до школи лише один раз.
Згідно з відомостями Комунального закладу «Уманський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Уманської міської ради від 14 лютого 2018 року № 80, малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку у закладі з народження. При зверненні за медичною допомогою, проведенні профілактичних медичних огляді, до 2009 року дитиною опікувалася мати. З лютого 2009 року до теперішнього часу на прийоми до лікаря дитина приходила з бабусею або батьком.
ОСОБА_1 з січня 2018 року працює інспектором з благоустрою в Уманському комунальному підприємстві «Комунальник», за період роботи зарекомендував себе сумлінним, компетентним та дисциплінованим, зауважень та нарікань немає.
У висновку від 22 червня 2018 року № 791/01/01-35, орган опіки та піклування виконавчого комітету Уманської міської ради порушує клопотання про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Відповідно до висновку від 17 вересня 2021 року № 11/01-13/612, служба у справах дітей Уманської міської ради, вважає доцільним розглянути питання про позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_5 стосовно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України
від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Установивши, що ОСОБА_5 що не втратила інтересу до участі у вихованні дитини, має намір на відновлення відносин з нею, апеляційний суд дійшов правильного висновку про недоведеність
ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач він, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.
У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду викладених у постановах від 03 травня 2018 року у справі № 214/1048/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 206/3044/16-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 465/3694/14-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 10 листопада 2021 року у справі № 390/1418/17.
Так, у справі № 214/1048/15-ц з позовом про позбавлення батьківських прав звернувся орган опіки та піклування, посилаючись на те, що батьки ведуть аморальний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, не приділяють достатньої уваги дітям. Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими в задоволенні позову відмовлено, та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв`язку з не з`ясуванням судами істотних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У справі № 206/3044/16-ц з позовом про позбавлення батьківських прав, передання дітей та стягнення аліментів звернувся орган опіки та піклування, посилаючись на те, що батьки неспроможні створити належні умови для проживання, виховання та навчання дітей, оскільки вони не працюють, допомогу на утримання дітей використовують не за призначенням, постійно вживають спиртні напої, вчиняють сварки та бійки в присутності дітей та ображають їх. Мати у стані алкогольного сп`яніння не контролює свою поведінку та поведінку співмешканця, який застосовує фізичну силу до неї та до дітей. Верховний Суд скасував судове рішення суду апеляційної інстанції, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, та направив справу на новий розгляд, оскільки суд не дослідив надані позивачем докази, не звернув увагу на жорстоке поводження відповідача з дітьми та не надав цьому факту правової оцінки, отже не перевірив наявність або відсутність підстав для позбавлення батьківських прав відповідачів крізь призму врахування якнайкращих інтересів дітей.
У справі № 465/3694/14-ц Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими відповідача позбавлено батьківських прав з передачею справи на новий розгляд, з тих підстав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, а суди не встановили і не визначилися, у чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини.
У справі № 631/2406/15-ц Верховний Суд, скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині позбавлення відповідача батьківських прав, вказавши, що за недоведеності свідомого невиконання відповідачем батьківських обов`язків, наявності конфлікту між колишнім подружжям, які створивши нові сім`ї не можуть дійти порозуміння щодо виховання спільної дитини, та заперечень батька проти позбавлення його батьківських прав, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
У справі № 390/1418/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі вирішення питання про позбавлення батьківських прав одного з батьків у зв`язку з ухиленням від виконання ним своїх обов`язків щодо виховання дитини, суд має брати до уваги найкращі інтереси дитини, ураховувати фактичні обставини справи такі, як інтеграцію дитини у нову сім`ю (у разі наявності таких обставин), прив`язаність дитини до нової сім`ї, сприйняття нового чоловіка матері/дружини батька дитини справжніми її батьками, бажання дитини зберегти цю сім`ю, а також відсутність зв`язків у дитини з тим із батьків, щодо якого вирішується питання про позбавлення батьківських прав. При цьому інтереси дитини превалюють над інтересами батьків, а тому завданням суду є встановлення справедливого балансу між ними. У справі, що переглядається, відповідач не скористався способами захисту своїх прав як батька, не надав до суду доказів намагання брати участь у вихованні дитини, він не ініціював питання про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина, не оскаржив усиновлення сина іншою особою, а отже, погодився з відсутністю необхідності у спілкуванні та вихованні дитини саме ним як батьком. Саме поведінка відповідача, яка полягала у тривалій бездіяльності, призвела до настання для нього негативних наслідків - позбавлення батьківських прав.
Таким чином, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, у наведених ним як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення не суперечить загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, крім іншого такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ та наявних у ній доказів.
Зокрема у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції установив, що неможливість активної участі матері в житті дитини спричинена об`єктивними причинами, зокрема вона проживає та працює у іншому місті, між нею та відповідачем існують неприязні стосунки, а отже, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
Відповідно до частин другої, третьої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, Верховний Суд вважає, що неврахування апеляційним судом думки малолітньої ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо позбавлення її матері батьківських прав є виправданим з огляду на її вік, до того ж, як слідує із технічного звукозапису судового засідання від 10 листопада 2021 року, дитина не висловила власної ствердної думки щодо необхідності позбавлення батьківських прав її матері.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня
2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин, як правильно встановив апеляційний суд, у справі не встановлено.
Інші наведені у касаційні скарзі доводи зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що судове рішення апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, доводи касаційної скарги правильність висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись статтями 400, 401, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко
Джерело: юридичний інтернет ресурс "Протокол"
