Виїзд дитини за кордон без згоди батька: дозвіл носить тимчасовий характер, має на меті навчання та не пов`язаний з визначенням місця проживання дитини
Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 552/1938/20
Короткий зміст позовних вимог:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька. Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано.
Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3.
З 14 вересня 2017 року вона офіційно отримала роботу у Норвегії місті Сортланн. У Норвегії уклала шлюб з ОСОБА_4 та змінила прізвище на ОСОБА_1 . З чоловіком вона проживає у спільному з ним будинку. Вказаний будинок є комфортним і просторим, забезпечений усім необхідним для проживання, навчання та дозвілля дитини.
Забрати сина із собою на постійне місце проживання до Норвегії вона не може, адже відповідач не надає згоди на виїзд дитини на постійне місце проживання за кордон. На неодноразові звернення з таким проханням батько дитини реагує надзвичайною агресією та негативним ставленням.
Зазначала, що батько дитини не в змозі забезпечити дитині належні умови проживання і навчання. Протягом 2019-2020 навчального року у ОСОБА_3 погіршилося навчання, він став неуважним. До введення карантину на території України батько приводив дитину до школи о 07 год. 30 хв. і залишав під дверима чекати вчителя, тоді як уроки розпочинаються о 08 год. 30 хв. Заняття у школі закінчуються о 12 год. 50 хв., при цьому ОСОБА_3 забирають останнього о 14 год. 30 хв. Часто дитину зі школи забирає не батько, а няня.
Під час карантину ОСОБА_2 постійно водить дитину вулицями міста, бере разом із собою у різних справах, залишає у своєї матері, якій понад 70 років і це є прямим порушенням карантинного режиму та створенням загрози для дитини. Крім того, останнім часом у ОСОБА_3 погіршився стан здоров`я. 18 грудня 2019 року дитині поставлено діагноз: аденоїдні вегетації третього ступеню. Зазначала, що відпочинок і оздоровлення малолітнього ОСОБА_3 забезпечує виключно вона.
Вказувала, що ОСОБА_3 перебував з нею у Норвегії протягом чотирьох місяців у 2017 році, трьох місяців - у 2018 році, трьох місяців - у 2019 році, на новорічні свята 2019-2020 років. Клімат у Норвегії надзвичайно сприятливий для ОСОБА_3 , він жодного разу не хворів. У дитини склалися чудові стосунки з її чоловіком - ОСОБА_4 .При цьому вона щоразу забезпечувала своєчасне повернення сина на територію України. Майже кожні два місяці вона прилітає до сина, купує йому речі, здійснює грошові перекази відповідачу для забезпечення нормальних матеріальних умов для сина. Батько дитини не купляє дитині речей взагалі, на жодне свято ОСОБА_3 не отримував подарунків від батька, з яким проживає. ОСОБА_2 не забезпечує дитині жодного розвитку і дозвілля, не водить по п`ятницях на оплачений нею гурток у робот-школу.
У грудні 2019 року позивач одержала підтвердження місцевої школи комуни Екснес, що ОСОБА_3 має право навчатися у місцевій школі. У січні 2020 року, перебуваючи в Норвегії, ОСОБА_3 спробував відвідувати місцеву школу разом з іншими дітьми. Однак батько дозволу на виїзд сина на навчання до Королівства Норвегії з 01 вересня 2020 року до 30 травня 2021 року (включно) не надає. Зазначала, що виїзд сина на навчання до Норвегії в повній мірі відповідає його інтересам.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд малолітньої дитини ОСОБА_3 , за межі України - до Королівства Норвегії з метою навчання за кордоном на період часу з 01 вересня 2020 року по 30 травня 2021 року (включно) з обов`язковим поверненням на територію України у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням Київського районного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Київського районного суду скасовано і ухвалено нове. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька задоволено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини до Королівства Норвегії на навчання із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини. Такий виїзд дитини носить тимчасовий характер, має на меті навчання, не пов`язаний з визначенням місця проживання дитини.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, надаючи дозвіл позивачу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, фактично змінив місце проживання дитини, яке визначено з ним мировою угодою, яка затверджена судом.
Позиція Верховного Суду:
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Таким чином, дозвіл на тимчасові виїзди дітей за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Висновок:
У справі, яка переглядається, установлено, що згідно з відеозаписом, який міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 висловив бажання навчатись в Норвегії.
Ураховуючи встановлені обставини, зокрема те, що дитина зарахована на навчання до Школи Мюре (Королівство Норвегія), а мати дитини має постійну роботу, житло і здатна забезпечити дитину усім необхідним, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до Королівства Норвегії із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, та враховуючи мету цієї поїздки (навчання), відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що апеляційний суд фактично змінив місце проживання дитини, яке визначено з ним, є безпідставними, оскільки виїзд дитини до Королівства Норвегії на навчання із зазначенням певного періоду, на який видається такий дозвіл, носить тимчасовий характер, має на меті навчання та не пов`язаний з визначенням місця проживання дитини.
Таким чином ,Суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишає без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду залишає без змін.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 552/1938/20 провадження № 61-18784св20 - https://reyestr.court.gov.ua/Review/95402611
Джерело: Вища школа адвокатури НААУ
