Позбавлення батьківських прав з підстав ухилення батьків від виконання своїх обов`язків
Огляд Постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 627/642/18 (провадження № 61-23094св19).
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 є батьком двох малолітніх дітей: ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Вказував, що відповідач є особою, неодноразово судимою за вчинення кримінальних злочинів, у 2016 році повернувся з місця позбавленні волі. Протиправні дії не припинив, декілька разів протягом 2017 року здійснював злочини. На цей час ОСОБА_3 перебуває під вартою в державній установі «Харківська установа виконання покарань з 22 березня 2018 року. Мати малолітніх дітей померла .
Відповідач, будучи батьком малолітніх дітей, починаючи з літа 2017 року до виховання дітей ставиться неналежним чином, можливо вживає алкоголь або наркотичні речовини, не займається утримання дітей, неодноразово судимий. Веде асоціальний спосіб життя. Окрім цього, починаючи з січня 2018 року ситуація погіршилась та на підставі акту проведення оцінки рівня безпеки дитини на кожного хлопчика, дітей було вилучено від батька та діти з 05 березня 2018 року влаштовані до обласного центру соціально-психологічної реабілітації «Гармонія», де перебувають на теперішній час. Долею дітей батько ОСОБА_3 не цікавиться.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просив позбавити відповідача батьківських прав відносно синів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції:
Рішенням Краснокутського районного суду Харківської від 10 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання дітей та покласти на орган опіки та піклування, за місцем проживання дітей, контроль за виконанням ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків відносно дітей.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції:
Постановою Харківського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року апеляційну скаргу Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради задоволено. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради.
Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо його синів та стягнуто з _3 аліменти на малолітніх синів.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, негативно впливає на розвиток дітей та їх стан здоров`я, санітарно-гігієнічні умови є непридатними для безпечного проживання дітей, що підтверджується належними та допустимими доказами, а тому є підстави для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи:
Касаційна скарга Особи_3 мотивована тим, що батьківські обов`язки він намагався виконувати належним чином, у матеріалах справи відсутні докази свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками. Вказує, що позивачем не доведено підстав для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення його батьківських прав.
Позиція Верховного Суду:
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини
від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі — Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки.
У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. При цьому основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Також ЄСПЛ у рішенні від 11 липня 2017 рокуу справі «М. С. проти України», та у рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
При цьому Верховний Суд враховує також те, що старший син ОСОБА_3 — також притягувався до кримінальної відповідальності і відбував покарання у місцях позбавлення волі, що вказує на негативний вплив батька на своїх дітей.
Висновок:
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оскільки ОСОБА_3 у порушення положень статті 150 СК України належним чином не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку малолітніх дітей, веде антисоціальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями й неодноразово притягувалася до кримінальної, а також адміністративної відповідальності, у тому числі за невиконання обов`язків по вихованню дітей, тому позбавлення відповідача батьківський прав є виправданим і пропорційним, так як цього потребують інтереси дітей, поведінка батька щодо дітей свідчить про ризик неналежного виховання та невиконання ОСОБА_3 батьківських обов`язків, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 627/642/18 (провадження № 61-23094св19) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/96070994
Джерело: Вища школа адвокатури НААУ
