Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки, як для батьків, так і для дитини: огляд правових позицій ВС
Позбавлення батьківських прав – це санкція у сімейному праві, яка застосовується до батьків у разі невиконання ними своїх обов’язків щодо дітей.
Як зазначив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові № 203/3505/19 від 26 січня 2022 року (з повним текстом можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/102828916), відсутність протягом тривалого часу піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя; незабезпечення необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дитини, що надалі може негативно вплинути на її фізичний розвиток як складову частину виховання; недостатнє спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі є підставами для позбавлення батьків/одного з батьків батьківських прав.
Хоча лише факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку на краще, а позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу права спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (з повним текстом можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100109035).
Позбавлення батьківських прав може бути застосоване лише в судовому порядку та за рішенням суду, і виключно з підстав, визначених у ст. 164 Сімейного кодексу України.
Відповідно ч. 1 до ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона або він:
– не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини й протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
– ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
– жорстоко поводяться з дитиною;
– є хронічними алкоголіками або наркоманами;
– вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
– засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їхніх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 6 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19 (з повним текстом можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/100214614.
Аналогічний правовий висновок зроблено в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (з повним текстом можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/89107379).
На мою особисту думку, в Україні найбільш поширеною практикою направлення позовів про позбавлення батьківських є доводи позивача, про ухилення відповідача від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини, відсутність спілкування та побачень з дитиною, відсутністю інтересу до життя дитини (п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України).
При розгляді таких справ потрібно розбиратися у причинах відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким він не проживає. Якщо на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається виключно один із батьків, то це не свідчить безумовно про те, що інший із батьків не бажає брати участь у її утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.
Крім того, наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення батька або матері дитини батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов’язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним зі способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька або матері до надання їй належного утримання. Перебування батька або матері на тимчасово окупованій території є об’єктивною причиною, яка ускладнює спілкування з дитиною та участь у її вихованні (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17 (з повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням –https://reyestr.court.gov.ua/Review/88979390).
Батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому погіршення особистих стосунків батька і дитини чи батьків самої дитини може мати тимчасовий характер і не є підставою для позбавлення батьківських прав, такий правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 522/10703/18 від 29 квітня 2020 року.
Проживання дитини впродовж тривалого часу в новій сім’ї, створеній її батьком чи матір’ю, відсутність побачень дитини з тим із батьків, з яким не проживає, не є підставами для позбавлення останнього батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести (постанова Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20) можна ознайомитися за посиланням – https://reyestr.court.gov.ua/Review/97771761).
Відповідно до Постанови Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 522/10703/18 від 29 квітня 2020 року, суд зазначив, що тлумачення п. 2 ч. 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Вище зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин. Подібні правові висновки викладені у низці постановах Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Тобто, на даний час судова практика Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо спорів, які стосуються позбавлення батьківських прав, свідчить про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки, як для батьків, так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити таку поведінку у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Джерело: Вища школа адвокатури НААУ
