A A A K K K
для людей із порушенням зору
Малолюбашанська сільська рада
Рівненська область Рівненський район

Фактичне проживання дитини разом з батьком, знаходження її на утриманні батька, дають законні підстави для звільнення його від сплати аліментів і для стягнення аліментів з матері дитини (№ 22-ц/778/2932/18,17.08.18)

Дата: 08.02.2022 15:03
Кількість переглядів: 3562

Фабула судового акта: Рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у позові батька малолітньої дитини до її матери, про припинення стягнення аліментів з нього та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини з матери, було мотивовано тим, що позивач у квітні 2017 року всупереч судовому рішенню самовільно, без згоди, матері забрав до себе дочку. Будь-якого судового рішення, яким би місце проживання малолітньої доньки було визначено з батьком, не має. Вказана обставина, на думку суду, не є підставою для звільнення позивача від сплати аліментів і стягнення аліментів з матері дочки.

Втім, апеляційний суд наведене судове рішення скасував і позов задовольнив частково, - звільнив позивача від аліментів, присуджених з нього раніше на утримання дочки; стягнув з з матери аліменти на утримання малолітньої дочки у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

Як видно з судового рішення, воно обґрунтовано наступними обставинами, приписами законодавства та судженнями.

Судом було встановлено, що мати дитини ухилялася від виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною, у зв'язку з чим батько позивався до неї з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і судовим рішенням від 27 жовтня 2016 року його позов був задоволений. В процесі примусового виконання вказаного судового рішення державним виконавцем було встановлено, що з липня 2016 року малолітня донька позивача за місцем реєстрації не проживала, їх фактичне місце перебування невідоме, про що складався відповідний акт, у зв’язку з чим ухвалою суду за поданням державного виконавця оголошено розшук.

На початку квітня 2017 року позивач відшукав малолітню доньку у її бабусі в місті Одесі і перевіз дитину до Запоріжжя в квартиру за місцем реєстрації. З приводу викрадення дитини мати дитини зверталася до органів поліції, і за даним фактом 15 квітня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, яке в подальшому було закрито.

Суд нагадав, що відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Суд дійшов висновку, - з огляду на те, що з квітня 2017 року дитина фактично проживає разом з батьком у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності і батькові, і матері малолітньої, і яка є зареєстрованим місцем їх постійного проживання, проте фактично остання там не проживає, оголошена у розшук, дитина знаходиться на утриманні батька, вказані обставини, мають істотне значення, які у відповідності до ч.2 ст.197, ст.181 СК України дають підстави для звільнення батька від сплати аліментів і для стягнення таких аліментів з матері дитини.

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2932/18 Головуючий у 1-й інстанції: Наумової І.Й.

Є.У.№ 333/5921/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В., Гончар М.С.,

розглянув у порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Зазначав, що до березня 2015 року перебував у шлюбі з ОСОБА_3, мають доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишалася проживати з матір'ю. Оскільки ОСОБА_3 перешкоджала йому у спілкуванні з дитиною, судовим рішенням від 15 липня 2015 року був визначений порядок його участі у вихованні малолітньої дитини. За позовом ОСОБА_3 рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 квітня 2016 року з нього на користь відповідачки стягнуті аліменти на утримання доньки у розмірі по 1000 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття, у задоволенні його зустрічного позову про передачу дитини батькові було відмовлено. Проте з квітня 2017 року малолітня донька фактично проживає разом з ним і знаходиться на його утриманні. Місце проживання матері дитини не відомо, матеріальної допомоги дочці вона не надає, на її користь з нього продовжують стягуватися аліменти, хоча фактично дитина знаходиться на його повному утриманні. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд звільнити його від сплати аліментів на користь ОСОБА_3, починаючи з 01.04.2017 року, та стягнути з останньої на його користь аліменти на утримання доньки у розмірі по 2 000 грн. до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 01 квітня 2017 р.

Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2018 року у задоволені позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави у розмірі 640,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у квітні 2017 року всупереч судовому рішенню від 05 квітня 2016 року, яким йому відмовлено у задоволенні зустрічного позову про передачу дитини батькові, самовільно без згоди матері забрав до себе малолітню дитину, з приводу чого ОСОБА_3 зверталася до правоохоронних органів. Будь-якого судового рішення, яким би місце проживання малолітньої доньки сторін було визначено з батьком, не має. Вказана обставина, на думку суду, не є підставою для звільнення позивача від сплати аліментів на користь ОСОБА_3 і стягнення з останньої аліментів на користь ОСОБА_4

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_2 зазначає, що судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, всупереч інтересам дитини. Вважає, що судом першої інстанції дана неправильна оцінка зібраним у справі доказам і фактичним обставинам справи. Наголошує на тому, що він разом з малолітньою проживають у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності і йому, і відповідачці. Він не змінював місця проживання дитини, оскільки проживає разом з дочкою в квартирі, яка є зареєстрованим місцем проживання малолітньої. Дитина знаходиться на його повному матеріальному утриманні, відповідачка оголошена у розшук і місце її перебування йому невідомо. Участі в утриманні і вихованні дочки вона не приймає, проте з нього на її користь регулярно стягуються аліменти.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження, копію ухвали направлено сторонам до відома, відповідачці також направлена апеляційна скарга, запропоновано останній подати відзив на апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів. Вся кореспонденція направлялася сторонам за їх зареєстрованим місцем проживання.

Копія ухвали апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2018 року про відкриття провадження у справі отримана позивачем 26 липня 2018 року.

Направлена на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_3 судова кореспонденція повернулася до суду не врученою із позначкою поштового відділення «за зазначеною адресою адресат не проживає».

Відповідно до телефонограми від 06 серпня 2018 року, відповідач ОСОБА_3 відмовилася зазначити місце свого фактичного проживання, про розгляд вказаної справи повідомлена помічником судді за номером мобільного телефону НОМЕР_1.

Згідно частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, судове рішення - скасуванню з постановленням нового про часткове задоволення позову з огляду на такі обставини.

Відповідно до ч.ч.1,2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язку щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За рішенням суду кошти на утримання дитини(аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі(ч.3 ст. 181 СК України).

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати (ст. 191 СК).

Згідно ч. 2 ст. 197 Сімейного кодексу України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Встановлено, що сторони з 21 січня 2012 року по 10 березня 2015 року перебували у шлюбі, є батьками малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованим місцем проживання якої є квартира АДРЕСА_2. За цією ж адресою зареєстрована і мати малолітньої відповідачка ОСОБА_3 (а.с.14, 13, 16, 28).

Вказана квартира на праві спільної часткової власності належить позивачеві ОСОБА_2 і відповідачці ОСОБА_3, що встановлено судовим рішенням від 30 жовтня 2015 року (а.с.19-24).

Зареєстрованим місцем проживання позивача є будинок АДРЕСА_1, фактичним місцем проживання з квітня 2017 року є вищевказана квартира.

Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з матір'ю, участь батька у спілкуванні і вихованні дочки визначалася органами опіки і піклування, рішенням суду від 15 липня 2015 року (а.с.8-10).

Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 квітня 2016 р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 13 жовтня 2016 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1000 грн., щомісячно, починаючи з 06 листопада 2015 року до досягнення дитиною повноліття. Цим же судовим рішенням відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про передачу малолітньої дитини ОСОБА_4 для проживання з батьком ОСОБА_2 Як вбачається із мотивувальної частини вказаного судового рішення, підставою для звернення ОСОБА_2 із зустрічним позовом в порядку ст. 159 ч.4 СК України зазначалося ухилення ОСОБА_3 від виконання рішення суду щодо участі батька у вихованні дитини (а.с. 4-7).

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 ухилялася від виконання судового рішення щодо участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною, у зв'язку з чим ОСОБА_2 позивався до неї з вимогами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною і судовим рішенням від 27 жовтня 2016 року його позов був задоволений (а.с.15).

В процесі примусового виконання вказаного судового рішення державним виконавцем Комунарського ВДВС м. Запоріжжя було встановлено, що з липня 2016 року ОСОБА_3 і її малолітня донька ОСОБА_4 за місцем реєстрації не проживають, їх фактичне місце перебування невідоме, про що складено відповідний акт від 03 лютого 2017 року (а.с.12).

Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 23 березня 2017 року за поданням державного виконавця Комарову О.В. оголошено у розшук (а.с.25).

На початку квітня 2017 року ОСОБА_2 відшукав малолітню доньку ОСОБА_4 у її бабусі в місті Одесі і перевіз дитину до Запоріжжя в квартиру за місцем реєстрації ОСОБА_3 і малолітньої ОСОБА_4 З приводу викрадення дитини ОСОБА_3 зверталася до органів поліції, за даним фактом 15 квітня 2017 року внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017160470001563 та розпочато досудове розслідування за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України (а.с.58-59).

В подальшому кримінальне провадження було закрито, оскільки ОСОБА_2 не є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст.146 КК України.

Згідно з частиною першою статті 162 СК України, якщо один із батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Як встановлено судом, з вимогами про відібрання дитини з квітня 2017 року ОСОБА_3 до суду не зверталася, а її позов до ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини, пред'явлений у грудні 2016 року, ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 22 лютого 2017 року залишений без розгляду у зв'язку з її повторною неявкою у судове засідання.

Відповідно до довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садок) №172«Кришталевий» від 05 жовтня 2017 року вих. №84 малолітня ОСОБА_4 відвідувала дошкільний заклад з 05 вересня 2014 року. До закладу дитину оформив батько ОСОБА_2, протягом всього часу, що дитина відвідувала дошкільний заклад, мама з'явилася лише 2 рази. З 18 листопада 2014 року батько дитини звернувся із заявою до адміністрації з проханням дозволити дитині тимчасово не відвідувати дошкільний заклад та зберегти місце за дочкою, пославшись на складні сімейні обставини. З 23 травня 2017 року дитина знову почала відвідувати дитячий садочок, а з 01 вересня 2017 року була переведена до дошкільного відділення ЗНВК №90 (а.с.11).

Згідно з довідкою Дитячого навчального виховного №90 Запорізької міської ради від 27 квітня 2018 року ОСОБА_4 відвідує дошкільний підрозділ ЗНВК №90 з 01 вересня 2017 року (а.с.57).

За положенням частини 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно ч. 1 ст. 160, ст.161 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Аналіз фактичних обставин справі і зібраних у справі доказів свідчить про те, що малолітня дочка сторін з квітня 2017 року фактично проживає разом зі своїм батьком позивачем ОСОБА_2 в квартирі, яка є зареєстрованим місцем проживання малолітньої дитини і її матері ОСОБА_3, мати малолітньої ОСОБА_3 ухвалою суду з березня 2017 року оголошена у розшук, її фактичне місце проживання не встановлено.

Доказів тому, що кошти, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 за судовим рішенням від 5 квітня 2016 року, використовуються в інтересах дитини сторін, матеріали справи не містять. Не містять матеріали справи і доказів щодо участі матері в утримання дитини.

У § 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13 у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Зважаючи на те, що з квітня 2017 року дитина фактично проживає разом з батьком у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності і батькові, і матері малолітньої, і яка є зареєстрованим місцем їх постійного проживання, проте фактично остання там не проживає, оголошена у розшук, дитина знаходиться на утриманні батька, вказані обставини, на думку апеляційного суду, мають істотне значення, які у відповідності до ч.2 ст.197, ст.181 СК України дають підстави для звільнення батька від сплати аліментів і для стягнення таких аліментів з матері дитини.

Наявність рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2016 року, яким ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову про передачу йому малолітньої дитини ОСОБА_4 для проживання з ним, не є підставою для відмови у задоволенні позову у цій справі, оскільки з 15 квітня 2017 року батько проживає разом з дитиною у квартирі, яка належить обом батькам і яка є зареєстрованим місцем проживання малолітньої і її матері.

Висновки суду першої інстанції про те, що місце проживання малолітньої дитини разом з матір'ю визначено судовим рішенням від 5 квітня 2016 року, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки предметом зустрічного позову було не визначення місця проживання дитини, а відібрання дитини від матері у зв'язку із невиконанням останню судового рішення щодо участі батька у виховання дитини.

З квітня 2017 року ОСОБА_3 не вживала заходів до відібрання дитини у ОСОБА_2, її позов про визначення місця проживання дитини ухвалою Запорізького районного суду від 22 лютого 2017 року залишено без розгляду, а сама ОСОБА_3 з березня 2017 року судовою ухвалою оголошена у розшук.

На думку апеляційного суду, звільнення батька, з яким проживає дитина, від обов'язку сплачувати аліменти на утримання цієї дитини на користь матері, яка оголошена у розшук, відповідає інтересам дитини. Відсутність судового рішення про визначення місця проживання дитини не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення аліментів з матері, яка проживає окремо від дитини.

Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За вказаних обставин оскаржуване рішення на підставі ч. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

Зважаючи на те, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, яка у відповідності до ст.182 СК України підлягають врахуванню при визначенні розміру аліментів, а саме: стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, грошових коштів, тощо, суд вважає за можливе визначити стягнення у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно від дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття. Підстав для стягнення з відповідачки аліментів за минулий час по справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 268374,376381- 382 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 травня 2018 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 від аліментів, присуджених з нього за рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 05 квітня 2016 року на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, на утримання дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 09 жовтня 2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_2 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 09 жовтня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий:

Судді:

Протокол: юридичний інтернет ресурс "Протокол"


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора