При оспорюванні батьківства, позивач має доводити, що він не є біологічним батьком, а відповідач - що позивач знав у момент реєстрації, що він не є батьком дитини, або не міг про це не знати (ВС КЦС справа №532/1348/19 від 14.06.2021 р.).
У цьому рішенні ВС КЦС звернув увагу на аспекти розгляду справ щодо оспорювання батьківства та встановлення умов, за яких суд може прийняти рішення про виключення з актового запису відомостей про батька дитини. Такі справи не із легких, бо вимагають прискіпливого ставлення до слів кожного учасника справи, до обставин справи та доказів.
Фабула судового акту: Чоловік подав позов про оспорювання батьківства та вимагав виключення з актового запису відомостей про те що він є батьком дитини. У своїх доводах він стверджував, що дитина, яка народилася в шлюбі між ним і матір’ю дитини – не кровно споріднена з ним. Про це, нібито він дізнався зі слів матері дитини вже після розлучення із нею, а в момент реєстрації його батьком - вважав дочку своєю дитиною. Натомість відповідач заперечувала цей факт та намагалась довести (зокрема показаннями свідків), що він знав про те що він не є біологічним батьком, ще до народження дитини, а позов подав, щоб не сплачувати аліменти.
Суд першої інстанції задовольнив позов (це рішення підтримав і суд апеляційної інстанції) – адже на думку суду - відповідачем не надані докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису, а отже обставина обізнаності позивача про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною відповідачем не доведена.
ВС КЦС не задовольнив касаційну скаргу представника відповідача та залишив рішення попередніх судів в силі. В рішенні, щоправда, ВС КЦС закцентував увагу на деяких корисних висновках, щодо справ про оспорювання батьківства, а саме:
-У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.
- За приписами частини п’ятої статті 136 СК України для відмови в позові - в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
- Відповідно, на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Отже у цій справі: Оскільки відповідачем не надано докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис, з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису – а значить не надано належні та допустимі докази. Відповідно, суд першої інстанції, на погляд ВС КЦС вірно прийняв рішення про виключення з актового запису відомостей про батька дитини.
Чесно кажучи, з показань свідків, що коротко та фрагментарно зазначені у рішенні ВС КЦС, на мій суб’єктивний погляд, дійсно вбачається вірогідність того, що позивач знав про вагітність – адже на момент знайомства, відповідач вже була вагітна, і вже припинила відносини із біологічним батьком дитини. Тож зі сторони суду, дивна позиція, ніби позивач не міг не порахувати строки. Невже ознаки вагітності на момент знайомства та розвитку відносин - його не збентежили (а їх складно приховати)?
Але, мені не доступні всі матеріали справи, щоб однозначно не погодитись із ВС - тож можна лише розмірковувати. Тим не менш, виникає питання: той факт, що ВС КЦС, як і суди попередніх інстанцій не визнали показання свідків в якості достатніх, належних та допустимих доказів такої обставини – як співвідноситься із принципом найкращого забезпечення прав дитини? І чи не занадто формально суди підійшли до питання, якщо від цього може залежати благополуччя такої?
Постанова
Іменем України
14 червня 2021 року
м. Київ
справа № 532/1348/19
провадження № 61-17342св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1 ,
відповідач- ОСОБА_2 ,
треті особи: служба у справах дітей Кобеляцької райдержадміністрації
та орган опіки та піклування Кобеляцької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 20 липня 2020 року у складі судді Мороз Т. М.
та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року
у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Кобеляцької райдержадміністрації та орган опіки та піклування Кобеляцької міської ради, про оспорювання батьківства та виключення з актового запису відомостей про батька дитини.
Позовну заяву мотивовано тим, що у грудні 2007 року між ним
та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дочка ОСОБА_4 , батьком якої було записано його.
ОСОБА_1 зазначав, що на момент реєстрації вважав ОСОБА_4 своєю дочкою. Восени 2010 року шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу між ним та відповідачем виникали конфлікти, під час яких остання повідомила його про те, що він не є біологічним батьком дитини.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд виключити відомості про нього, як про батька дитини, з актового запису № 41
у свідоцтві про народження ОСОБА_6 НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції в Полтавській області 06 травня 2008 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 20 липня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Виключено відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як батька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із актового запису про її народження від 06 травня 2008 року № 41, зробленого відділом реєстрації актів цивільного стану Кобеляцького районного управління юстиції Полтавської області.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем не надані докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису, а отже обставина обізнаності позивача про відсутність кровного споріднення між ним та дитиною відповідачем не доведена.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , залишено без задоволення. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 20 липня 2020 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки судом встановлено, що позивач в момент реєстрації народження дитини
не знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_4 , та добровільно погодився на реєстрацію, вважаючи її кровно спорідненою.
Відповідачем належним чином не доведено, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або
за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права
у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність практики Верховного Суду щодо застосування
статті 136 СК України, просить скасувати рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивовано тим, що суди дійшли помилкового висновку про те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо обізнаності позивача на момент народження та реєстрації дитини про те,
що він не є біологічним батьком дитини.
Заявник вважає, що судами попередніх інстанцій не надана належна оцінка показанням свідків, які підтвердили, що на момент народження дитини всі знали, що позивач не є біологічним батьком дитини.
Крім того, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 зазначав,
що позивач звернувся до суду з цим позовом тільки після того, як судовим наказом з нього на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти
на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2021 року було відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 532/1348/19
із Кобеляцького районного суду Полтавської області.
У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1
на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення
є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З грудня 2007 року по 26 листопада 2010 року ОСОБА_1
та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. Цей факт визнається сторонами та не потребує доказування.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_4 , батьком якої записано ОСОБА_1 (а. с. 7, т. 1).
Згідно індивідуальної карти вагітної, породіллі № 97
ОСОБА_15 дата взяття ОСОБА_15 на облік
25 жовтня 2007 року, сімейний стан: одинока. Прізвище чоловіка:
ОСОБА_9 (а. с. 68, т. 1).
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_10 , який є братом
ОСОБА_1 , останній одружився із ОСОБА_2 після того, як вона завагітніла.
Згідно пояснень свідка ОСОБА_11 , який є батьком ОСОБА_1 ,
у 2007 році син (позивач) прийшов з армії і через кілька днів сказав,
що познайомився з дівчиною. Приблизно у кінці літа - на початку осені сказав, що дівчина вагітна і він має намір з нею одружитися. Після одруження проживали і в них і в батьків відповідачки. Спільне життя
не склалося і вони розійшлися. Вважали ОСОБА_4 своєю онукою. Близько року тому ОСОБА_1 повідомив, що він може бути не батьком дитини.
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_12 він знає сторони давно. Коли позивач прийшов з армії, то почав зустрічатися з відповідачем. Бачив
її вагітною. Позивач говорив, що дитина від нього і він мав намір одружитися з відповідачем.
Згідно пояснень свідка ОСОБА_13 , яка є матір`ю відповідача, коли відповідач познайомилася з позивачем, то ОСОБА_2 вже була вагітна, проте ОСОБА_1 запропонував їй одружитися.
ОСОБА_13 зазначала, що вона була проти цього шлюбу, говорила позивачу про те, що йому не потрібна чужа дитина. На що він відповідав,
що кохає відповідача. Разом з тим, зазначала, що до знайомства
з позивачем ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_14 , від якого
і завагітніла. Проте спільне життя ОСОБА_2 та ОСОБА_14
не склалося.
Відповідно до пояснень свідка ОСОБА_15 , який є рідним братом відповідача ОСОБА_2 , на початку листопада 2007 року він зустрівся з позивачем ОСОБА_1 , та оскільки було холодно вони вирішили піти до відповідача додому й випити пива. У той день відповідач з ними
не пила, бо була вагітна.
ОСОБА_15 зазначав, що ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_16 , проте його тоді вдома не було. Відповідач пояснювала, що він поїхав. Коли він демобілізувався, то ОСОБА_2 вже проживала з ОСОБА_1 і у них було немовля. Пізніше вони розійшлися, оскільки останній знайшов іншу жінку.
Згідно пояснень свідка ОСОБА_9 він проживав разом із відповідачем з осені 2006 року до початку листопада 2007 року.
ОСОБА_9 зазначав, що коли ОСОБА_2 завагітніла від нього
і вже почав виднітися живіт, то він злякався та покинув її. ОСОБА_1 не є біологічним батьком дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто між ними відсутнє кровне споріднення.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122та 125 СК України
(частина перша статті 121 СК України).
Частиною першою статті 122 СК Українипередбачено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб
та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.
За змістом статті 136 СК Україниособа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126і 127цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього
як батька з актового запису про народження дитини.
У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про
її народження.
Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини
і до досягнення нею повноліття.
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що
не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.
За приписами частини п`ятої статті 136 СК Українидля відмови в позові
з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини
чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.
Згідно статей 12, 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається
як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України,
на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач у момент реєстрації себе батьком дитини знав,
що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17 березня 2020 року у справі № 606/2142/18 (провадження № 61-19502св19), та від 06 травня 2020 року у справі
№ 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18).
Відповідачем не надано докази, зокрема документи, на підставі яких робився оспорюваний актовий запис, з даними про те, що позивач знав про відсутність у нього біологічного споріднення з дитиною на момент вчинення актового запису.
Разом із тим відповідачем, під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, було визнано факт відсутності кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі досліджених доказів, встановивши те, що позивач не є біологічним батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що йому стало відомо після розірвання у 2010 році його шлюбу із відповідачкою та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів того, що позивач у момент реєстрації народження дитини знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо виключення його з актового запису відомостей про батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо обізнаності ОСОБА_1 про відсутність кровного споріднення
з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент реєстрації
її народження не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на правильність прийнятих судових рішень та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах судових рішень.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон,
що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції
та постанову суду апеляційної інстанцій залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 20 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович
Джерело: юридичний інтернет ресурс "Протокол"
