A A A K K K
для людей із порушенням зору
Малолюбашанська сільська рада
Рівненська область Рівненський район

Якщо один з батьків самочинно змінить визначене на підставі закону або рішення суду місце проживання дитини, суд має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем (ВС/КЦС, №350/1258/17, 03.05.18)

Дата: 15.11.2021 09:56
Кількість переглядів: 2043

Фабула судового актаПредметом розгляду цієї судової справи став позов матері дитини, в якому вона просила відібрати дитину у її батька, колишнього чоловіка позивачки, і повернути дитину матері, оскільки раніше за рішенням суду неповнолітнього сина залишено проживати саме з матір`ю.

Рішенням суду першої інстанції в позові відмовлено з тих підстав, що позивачкою неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права, оскільки вона «не позбавлена права звернутися з заявою про виконання рішення, яким визначено місце проживання дитини».

Постановою апеляційного суду вказане рішення суду скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову. При цьому, вирішуючи даний спір, апеляційний суд виходив з того, що небажання відповідача добровільно виконати судові рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

З цим висновком погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, зазначивши, зокрема, що згідно з ч.1 ст. 162 СК України якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

 

Постанова

Іменем України

03 травня 2018 року

м. Київ

справа №350/1258/17

провадження №61-15487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представники позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

представник відповідача - ОСОБА_8,

третя особа - Служба у справах дітей Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області,

представники третьої особи - Фединяк Сергій Іванович, Попович Віталія Ярославівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В.,

ОСОБА_11,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, в якому просила відібрати у нього дитину - сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, і повернути дитину матері; стягнути з відповідача судовий збір та витрати на правову допомогу.

Позов мотивовано тим, що рішенням Рожнятівського районного суду від 4 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року, шлюб між сторонами розірвано, сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 залишено проживати з матір'ю. Незважаючи на судові рішення та неодноразові прохання позивача про повернення сина, відповідач продовжує самовільно утримувати останнього по місцю свого проживання в с. КреховичіРожнятівського району Івано-Франківської області.

У зв'язку з наведеним, позивач просила відібрати сина у відповідача в судовому порядку та повернути дитину їй.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 22 грудня 2017 року у складі судді Бейка А. М., з урахуванням ухвали від 25 січня 2018 року про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту свого порушеного права, у зв'язку з чим не доведено наявність підстав для задоволення її позовних вимог. Відповідач не змінив місця проживання дитини. Позивач не позбавлена права звернутися з заявою про виконання рішення, яким визначено місце проживання дитини.

Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відібрано у ОСОБА_7 дитину - ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернуто дитину матері ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 понесені судові витрати у розмірі 1600 грн.

Постанову суду в частині відібрання дитини і повернення її матері допущено до негайного виконання.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 4 квітня 2017 року місце проживання малолітньої дитини визначено разом з матір'ю. Відповідач без згоди останньої змінив місце проживання сина, підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до матері не встановлено, у зв'язку з чим, позов є обґрунтованим.

Згідно висновків апеляційного суду небажання відповідача добровільно виконати судові рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для відібрання дитини в судовому порядку та свідчить про правильність обраного позивачем способу захисту порушеного права, що відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року, ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що попереднім місцем проживання дитини на час розгляду справи про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, тобто станом на 4 квітня 2017 року було і є с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області, а не місто Київ. ОСОБА_4 погоджувалась з тим, що відповідач з дитиною переїзджав на постійне місце проживання в с. Креховичі, де створені ідеальні умови для проживання та виховання сина, тому на той момент місце проживання дитини між сторонами було погоджено.

Апеляційним судом залишено поза увагою, що відповідач не перешкоджав позивачу бачитись та спілкуватись з сином, а також турбуватись та приймати участь у його вихованні, що визнавала та підтверджувала сама позивач, проте позивач цього не бажає робити, а намагається вирішити спір силовим методом, що в даній категорії справ є неприпустимим.

Відповідач вважає, що суд апеляційної інстанції помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, своїх заперечень щодо її вимог і змісту до Верховного Суду не направили.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суд установив, що сторони з 15 листопада 2014 року перебували у шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 4 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 травня 2017 року, задоволено позов ОСОБА_4

Розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7

Неповнолітнього сина ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, залишено проживати з матір`ю.

У задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_4, третя особа - опікунська рада Рожнятівської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовлено.

Після ухвалення вказаного судового рішення відповідач в добровільному порядку не повернув дитину позивачу, син надалі проживає з ним у с. Креховичі Рожнятівського району Івано-Франківської області.

У зв'язку із вчиненням відповідачем перешкод у спілкуванні з дитиною та проживанні з матір`ю ОСОБА_4 зверталась до служби в справах дітей Рожнятівської РДА, районного відділу поліції, виконавчої служби.

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_4 просила захистити порушене право з підстав, передбачених статтею 162 СК України.

Частиною першою статті 162 СК Українивизначено, що якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Відповідачем не доведено обставин, на які він посилається, заперечуючи проти позову, зокрема, що повернення малолітньої дитини за місцем проживання матері, яке є місцем проживання і дитини згідно рішення суду, створює загрозу її життю та здоров'ю або негативно впливатиме на її розвиток. Аналогічно не встановлено обставин, що повернення дитини буде суперечити її інтересам.

Підстав, які б перешкоджали поверненню дитини до матері не встановлено.

Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази, урахувавши статті 7, 160-162 СК України та обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що відповідач самоправно, без згоди матері, забрав у неї малолітню дитину, тому має повернути її матері.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що небажання відповідача добровільно виконати судові рішення щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю, відсутність законодавчого врегулювання примусового виконання рішення суду в цій частині, є підставою для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України і такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди відповідача із судовим рішенням, яке набрало законної сили та згідно якого місце проживання малолітньої дитини визначено з матір`ю, при цьому відмовлено.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги, які належним чином перевірені апеляційним судом та обґрунтовані висновки щодо яких містяться у винесеній ним постанові.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь