Визначення місця проживання дитини разом із матір’ю: ВС вказав на важливий аспект
Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 607/25451/19, в якій досліджував питання визначення місця проживання дитини.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про визначення місця проживання неповнолітньої дитини та зобов`язання вчинити дії.
Позовна заява мотивована тим, що вона з 22 березня 2018 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем. Від шлюбу у них народився син. Спільне життя із відповідачем не склалося, у зв’язку із зловживання ним алкоголем та наркотичними засобами. Часто відповідач поводив себе агресивно та застосовував до неї фізичну силу, що призвело до того, що вона декілька разів переїжджала із малолітнім сином до своїх батьків, однак на вмовляння відповідача знову поверталася до нього у будинок, який належить матері відповідача.
Зазначала, що після досягнення сином одного року та трьох місяців, вона вийшла із академічної відпустки по догляду за дитиною та відновила своє навчання у медичному університеті, у зв`язку із чим, під час здачі сесій в університеті відповідач частіше залишався вдома із сином.
У зв`язку із її навчанням та необхідністю відлучатися з дому, відносини із відповідачем погіршилися, а одного разу він, застосувавши фізичну, силу вигнав її з дому. З цих підстав малолітній син залишився проживати з відповідачем у будинку його матері.
При цьому відповідач категорично відмовляється віддавати їй сина, мотивуючи це тим, що дитина буде проживати разом із ним, а вона як матір зможе бачитися із сином лише у його присутності та у будинку, де він проживає.
Вважала, що такі дії відповідача порушують її права як матері, а також інтереси малолітнього сина, оскільки відповідач є наркозалежним, що негативно впливає на поведінку та морально-психологічний стан дитини. Відповідач, як чоловік, не може зрозуміти потреб малолітньої дитини та належно доглядати за сином через зайнятість на роботі, тому за дитиною доглядатимуть сторонні люди. Натомість, вона та її батьки мають можливість постійно доглядати за дитиною та належно її виховувати.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини разом із матір’ю. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 7 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
ВС підкреслив, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, виходили з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, але надали перевагу інтересам дитини, врахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання.
Верховний Суд зазначає, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків (в цьому випадку наявність у позивача на праві власності частки у нерухомому майні) не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
За висновком органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, орган опіки та піклування рекомендував визначити місце проживання малолітньої дитини разом із матір`ю.
Отже, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, дійшли до правильних висновків про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.
Також є правильним висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки судами правильно визначено, що задля якнайкращого забезпечення інтересів дитини, її місце проживання визначено з матір`ю, яка, хоча і навчається у вищому навчальному закладі, проте має дохід у вигляді пенсії по інвалідності, житло на праві власності, в якому створено всі відповідні умови для повноцінного та гармонійного розвитку дитини, та має бажання виховувати і розвивати власного сина.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
