Судом може і має бути з'ясована думка шестирічної дитини щодо бажаного місця її проживання (Справа № 499/1034/16-ц, 06.12.17)
Фабула судового акта: Судова справа про визначення місця проживання дитини з батьком, поки що остаточно не вирішена. Між тим, судом касаційної інстанції були скасовані рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду, якими батькові було відмовлено в цьому позові до колишнє дружини – матері малолітньої дитини, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком, не є належним, оскільки не містить будь-яких обґрунтувань щодо обставин, за яких служба дійшла такого висновку; у висновку не вказано виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір'ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, а також той факт, що дитина є особою жіночої статі, мати в найбільшій мірі може сприяти гармонійному розвитку дитини, в тому числі у майбутньому, виходячи з її статевих ознак, не встановивши під час розгляду справи виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю.
З такими висновками судів, ВССУ не погодився, зокрема, і з огляду на те, що думка дитини, якій станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі було майже шість років, судом з'ясована не була, а висновки компетентного органу відсутні.
Як зазначається в ухвалі ВССУ, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
При цьому ВССУ також послався і рішення Європейського суду з прав людини у справі «М.С. проти України», в якому наголошується, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Ухвала
іменем України
06 грудня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Євтушенко О.І.,
суддів: Євграфової Є.П., Мазур Л.М.,
Мостової Г.І., Попович О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Іванівської районної державної адміністрації Одеської області, про визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із ним, посилаючись на те, що він та відповідач є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Донька проживала разом із ним, він матеріально забезпечував дитину, створював умови для її розвитку. Відповідач створила нову сім'ю, не приділяла уваги дитині та не виконувала своїх батьківських обов'язків. 10 жовтня 2016 року відповідач, без погодження з позивачем, забрала дитину, яка на теперішній час проживає з нею. У зв'язку з тим, що відповідач не повертає дитину, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження.
Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 28 січня 2014 року розірвано шлюб між сторонами та визначено місце проживання дитини з батьком. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 вересня 2016 року рішення Іванівського районного суду Одеської області від 28 січня 2014 року змінено, виключено з резолютивної частини висновок щодо визначення місця проживання дитини, оскільки відповідач не заявляла такі вимоги, а позивач за цим позовом зустрічних вимог з такого предмета спору також не заявляв.
За довідкою про заробітну плату позивач працює на посаді майстра в Іванівському управлінні експлуатації газового господарства з 20 жовтня 2005 року, його заробітна плата із січня до серпня 2016 року склала 32 486 грн 52 коп.
Відповідно до характеристики, виданої Виконавчим комітетом Іванівської селищної ради Іванівського району Одеської області 18 жовтня 2016 року, позивач зарекомендував себе з позитивної сторони. Скарг на позивача щодо недотримання позитивної сторони співжиття, добросусідських відносин не надходило.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування щодо доцільності (недоцільності) визначення місця проживання малолітньої дитини від 17 січня 2017 року № 601/02-52/117 комісія з питань захисту прав дитини Іванівської районної державної адміністрації Одеської області вважала за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком.
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 16 січня 2017 року, відповідач належно виконує свої батьківські обов'язки, має усі необхідні умови для створення сприятливих умов для проживання та розвитку дитини.
Відповідно до довідки від 23 листопада 2016 року № 2404, виданої Іванівським управлінням соціального захисту населення Одеської області, відповідач отримала щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини, із січня до листопада 2016 року отримала допомогу у загальному розмірі 9 460 грн.
Згідно з довідкою відділу освіти Іванівської районної державної адміністрації від 05 грудня 2016 року № 223, мати відповідача ОСОБА_6 працює вчителем в Знам'янській «ЗОШ І-ІІІ ст.», її заробітна плата за період з червня до листопада 2016 року складає 27 503 грн 90 коп.
Згідно з довідкою про доходи, виданою Комунальним закладом охорони здоров'я «Іванівський районний ЦПМСД», батько відповідача ОСОБА_8 працює на посаді сімейного лікаря та з травня до жовтня 2016 року отримав заробітну плату у загальному розмірі 24 169 грн 60 коп.
Відповідно до довідки від 30 листопада 2016 року № 3688, виданої Знам'янською сільською радою Іванівського району Одеської області, дитина відвідує Знам'янський ДНЗ «Сонечко» з 14 листопада 2016 року.
Із характеристики, виданої Виконавчим комітетом Знам'янської сільської ради Іванівського району Одеської області від 30 листопада 2016 року, вбачається, що відповідач зареєстрована та проживає у будинку батьків. Скарги на відповідача не надходили.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визначення місця проживання дитини разом з батьком, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що висновок Органу опіки та піклування - комісія з питань захисту прав дитини Іванівської районної державної адміністрації Одеської області від 17 січня 2017 року № 601/02-52/117 про доцільність проживання дитини з батьком, не є належним, оскільки не містить будь-яких обґрунтувань щодо обставин, за яких служба дійшла такого висновку; у висновку від 17 січня 2017 року не вказано виняткових обставин, які б давали підстави для розлучення дитини з матір'ю відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, а також той факт, що дитина є особою жіночої статі, мати в найбільшій мірі може сприяти гармонійному розвитку дитини, в тому числі у майбутньому, виходячи з її статевих ознак, не встановивши під час розгляду справи виняткових обставин у розумінні положень ст. 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом з матір'ю.
З такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до положень ст. 12 Конвенції держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
Аналогічні положення викладені у ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 року), яка зобов'язує суд надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року «Савіни проти України». У п. 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей (включаючи дитину, якій у грудні 2004 року, коли тривав розгляд справи в суді першої інстанції, було 13 років).
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що думка дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, якій станом на час ухвалення судом першої інстанції рішення у справі було майже шість років, судом з'ясована не була, висновки компетентного органу відсутні. Вирішуючи справу, суди обмежились наявністю висновку Органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання, що ґрунтувалися на з'ясуванні матеріально-побутових умов сторін та часу проживання дитини відповідно у батька й матері.
Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень сторін в достатньому обсязі не перевірив, обставин, що мають значення для вирішення спору й досягнення балансу між інтересами дитини та правами батьків, не встановив.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Євтушенко
судді: Є.П. Євграфова
Л.М.Мазур
Г.І.Мостова
О.В. Попович
