A A A K K K
для людей із порушенням зору
Малолюбашанська сільська рада
Рівненська область Рівненський район

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини з батьком суд врахував його ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини (ВС/КЦС,справа № 459/1640/17, 02.08.18)

Дата: 15.11.2021 09:41
Кількість переглядів: 144

Фабула судового акта: Рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов батька двох малолітніх дітей був задоволений, - визначено їх місце проживання разом з їх батьком, діти, що утримувались у дитячому будинку повернуті батькові. Рішення судів мотивовано тим, що позивач створив належні умови для проживання та виховання дітей, позитивно характеризується за місцем свого проживання, праці. Причини, які перешкоджали батькові належному вихованню синів відпали, тому їх слід повернути останньому та визначити місце проживання дітей з позивачем.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду цю справу розглядав за касаційною скаргою матері дітей, яка була обґрунтована тим, що суди не дослідили обставини справи, а саме те, що: вона під час перебування дітей у дитячому будинку цікавилась ними в телефонному режимі; позивач покинув сім'ю за власним бажанням. Як вважала відповідачка, малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю; батько і мати мають рівні права по вихованню дитини.

Верховний Суд залишив судові рішення без змін. При цьому Суд зауважив наступне: тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Заслуговують на увагу, зокрема, наступні, докази, - суди встановили, що за час перебування дітей у будинку дитини їх відвідували батько у 2016 році - 48 разів, у 2017 році 36 разів; мати - у 2016 році лише 9 разів, у 2017 року взагалі не відвідувала.

 

Постанова

Іменем України

02 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 459/1640/17

провадження № 61-35103св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі - ОСОБА_5, виконавчий комітет Червоноградської міської ради Львівської області,

третя особа - виконавчий комітет Соснівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6, яка підписана представником ОСОБА_7, на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року у складі судді: Новосада М. Д., та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року у складі суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Ванівського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області, ОСОБА_6, третя особа - виконавчий комітет Соснівської міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей.

Позовна заява мотивована тим, що позивач перебуває з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 22 квітня 2013 року. Від цього шлюбу мають синів: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Cпільне життя з відповідачем не склалося, у зв'язку із чим він переїхав проживати у м. Львів. Оскільки його дружина неналежно виконувала свої обов'язки по догляду та вихованню дітей, рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 22 березня 2016 року, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було відібрано та поміщено у дитячий будинок № 1, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Комаринця, 2а. На той час він також не мав можливості забрати дітей до себе. Вважав, що тепер зможе забезпечити дітям належні умови, займатись їх вихованням, оздоровлювати та утримувати.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року, позов задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з їх батьком ОСОБА_4 Повернуто дітей їх батьку. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 640 грн.

Рішення судів мотивовано тим, що позивач створив належні умови для проживання та виховання дітей, позитивно характеризується за місцем свого проживання, праці. Причини, які перешкоджали батькові належному вихованню синів відпали, тому їх слід повернути останньому та визначити місце проживання дітей з позивачем.

У червні 2018 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_7, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилалась на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди не здійснили належної оцінки доказів, та не дослідили обставини справи, а саме те, що: вона цікавилась дітьми і телефонному режимі; позивач покинув сім'ю за власним бажанням; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю; батько і мати мають рівні права по вихованню дитини.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_4 є батьком малолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, яких на підставі рішення Червоноградського міського суду у нього відібрано без позбавлення батьківських прав та поміщено до дитячого будинку.

Суди, на підставі акту обстеження житлових умов ОСОБА_4, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, складеного Вельбівненською сільською радою Острозького району Рівненської області 31 травня 2017 року, встановили, що у будинку створені умови для проживання дітей.

Суди, на підставі висновку органу опіки та піклування Острозької райдержадміністрації про наявність належних житлово-побутових умов для малолітніх дітей № 2035/01-25 від 15 червня 2017 року, встановили, що житлово-побутові умови ОСОБА_4, є належними та такими, що дозволяють комфортне проживання в них малолітніх дітей. Із характеристики, виданої пастором релігійної організації церква християн віри євангельської ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_4, видно, що останній з 01 січня 2017 року працює при церкві технічним працівником. Під час своєї праці проявив себе працелюбним та відповідальним. У спілкуванні з людьми виявив себе доброзичливою, ввічливою і чемною людиною, вміє йти на компроміс. Веде здоровий спосіб життя.

Згідно пунктів 17, 18 рішення виконавчого комітету Червоноградської міської ради Львівської області № 159 від 29 серпня 2017 року, повернення малолітніх дітей ОСОБА_8, та ОСОБА_9, матері ОСОБА_5 є недоцільним. Доцільним є проживання малолітніх дітей з батьком ОСОБА_4

Суди встановили, що за час перебування дітей у будинку дитини їх відвідували батько ОСОБА_4 у 2016 році - 48 разів, у 2017 році 36 разів; мати ОСОБА_5 у 2016 році лише 9 разів, у 2017 року взагалі не відвідувала.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Встановивши, що позивач створив належні умови для проживання та виховання дітей, позитивно характеризується за місцем свого проживання, праці, врахувавши висновок органу опіки та піклування про доцільність повернення дітей батьку, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права та правильно визначили місце проживання дітей з батьком.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_6, яка підписана представником ОСОБА_7, залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора