УВАГА! АЛІМЕНТНІ ЗОБОВ’ЗАННЯ. Непрацюючі платники аліментів або ФОП мають сплачувати аліменти у розмірі, який вираховуються з «чистого» доходу, тобто такого з якого вже утримано податки та збори (Київський апеляційний суд у справі № 753/1727/16-ц від

Дата: 25.08.2021 10:25

Кількість переглядів: 1123

Фото без опису

Фабула судового акту: Проблемне питання полягає в тому, що з батька або матері дитини, які офіційно працевлаштовані державною виконавчою службою здійснюється відрахування аліментів так би мовити з «чистого» доходу, тобто доходу, з якого вже утримано податки та обов’язкові збори. Натомість особи, які є ФОП на спрощеній системі оподаткування або безробітні повинні сплачувати аліменти з «грязного» доходу, тобто такого, з якого не утримано податки, тобто розмір аліментів автоматично збільшується майже на 20%.

Чи є це справедливим? Ні. Чи є якийсь вихід із даної ситуації?

Саме на це питання і міститься відповідь у судовому рішенні, яке запропоновано до уваги.

У даній справі особа, яка сплачує аліменти звернулась до суду із скаргою на дії державного виконавця у якій просила зобов`язати ДВС здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням виходячи з середньомісячної зарплати штатного працівника з вирахуванням розміру податку на доходи фізичних осіб та розміру військового збору.

Вимоги скарги було вмотивовано тим .що при розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника облікового складу в чисельнику наводиться сума нарахувань, працівникам до утримання податків та внесків працівників. Тоді як аліменти розраховуються із зарплатні після утримання податків та внесків. Від наведених середньостатистичних показників належить відняти розмір податку на доходи фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%). Отже, розрахунок заборгованості платника аліментів необхідно здійснювати виходячи з середньої заробітної плати працівника відповідної місцевості з вирахуванням податків та внесків.

Судом першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено, що і стало підставою для подання апеляційної скарги, .яку Київський апеляційний суд задовольнив.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції послався на те, що виходячи з аналізу положень Сімейного кодексу України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про те, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Аналогічна ситуація відображена і в положеннях Цивільного кодексу України, який також ототожнює ці поняття.

Відповідно до ч.2 ст.195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

При цьому відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Разом з тим, з урахуванням вимог законодавства, зокрема п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1992 року № 146, ст. 68, 70-71 Закону України «Про виконавче провадження», висновків Верховного Суду щодо порядку нарахуванням аліментів, яке здійснюється після відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника податків, дії державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості боржника без врахування податків є неправомірними, а тому заборгованість підлягає перерахунку з врахуванням віднімання обов’язкових податків та зборів.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Петренко Н.О.

Єдиний унікальний номер справи № 753/1727/16-ц

Апеляційне провадження № 22- ц/824/9771/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів -Савченка С.І.,Верланова С.М.

секретар -Тютюнник О.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марини Ігорівни неправомірними , зобов`язання здійснити перерахунок розміру заборгованості з вирахуванням розміру податку на доходи фізичних осіб та розміру військового збору виходячи із середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника, стягувач: ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В с т а н о в и в :

У листопаді 2019 року представник заявника ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаною скаргою в якій просить визнати неправомірними дії головного державного виконавця Святошинського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Буряк М.І. щодо здійснення розрахунку заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01 жовтня 2019 року по виконанню виконавчого листа № 759/1727/16-ц від 12 квітня 2017 року, виданого Святошинським районним судом м. Києва, без вирахуванням податків та зборів із показників середньомісячної номінальної зарплатні штатного працівника та зобов`язати здійснити перерахунок розміру заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим провадженням № 53872481, виходячи з середньомісячної зарплати штатного працівника з вирахуванням розміру податку на доходи фізичних осіб та розміру військового збору.

В обґрунтування скарги посилався на те, що при розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника облікового складу в чисельнику наводиться сума нарахувань, працівникам до утримання податків та внесків працівників. Тоді як аліменти розраховуються із зарплатні після утримання податків та внесків. Від наведених середньостатистичних показників належить відняти розмір податку на доходи фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%). Отже, розрахунок заборгованості ОСОБА_1 необхідно здійснювати виходячи з середньої заробітної плати працівника відповідної місцевості з вирахуванням податків та внесків. Зі змісту розрахунку вбачається, що державний виконавець Буряк М.І. здійснила перерахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 не вирахувавши податки та збори із наданих показників середньомісячної номінальної зарплатні штатного працівника Чернігівської області та м. Києва. Таким чином, вищевказані дії державного виконавця Буряк М.І. є неправомірними та порушують права боржника як платника аліментів.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року у задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити скаргу.

У скарзі зазначав , що суд першої інстанції не з`ясував всі обставини справи , що мають значення для справи , дав невірну оцінку наявним доказам, та доводам його скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу , ОСОБА_2 зазначила, що ухвала суду є законною і обґрунтованою.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 128-131 ЦПК України сторони та були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 01 жовтня 2020 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від сторін не надходило. Відповідно до рекомендованого повідомлення ОСОБА_1 повідомлений 28 серпня 2020 року про розгляд справи 01 жовтня 2020 року, згідно рекомендованого повідомлення на ім'я ОСОБА_3 (представника ОСОБА_1 ) - згідно відмітки поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою», а відтак відповідно до п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України особа вважається повідомленою про час розгляду справи . Від ОСОБА_3 29 вересня 2020 року надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із зайнятістю у розгулі іншої справи в іншому суді .

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи ,що ОСОБА_1 та його представник належним чином ,завчасно повідомлені про день та час розгляду справи , вважати причини їх неявки до суду апеляційної інстанції поважними , у колегії суддів відсутні .

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав .

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За змістом ст. 129, 129-1 Конституції України, та у відповідності до ст. 18 ЦПК України, судове рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (далі Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні підстави для задоволення скарги заявника, оскільки державний виконавець діяв відповідно до вимог Сімейного Кодексу України та Закону України "Про виконавче провадження"

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи , не ґрунтуються на вимогах закону.

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша стаття 24 Закону України "Про виконавче провадження").

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (частина друга, п`ята, шоста стаття 48 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини першої статті 68 Закону України "Про виконавче провадження" стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів..

Відповідно до статті 81 Сімейного Кодексу України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Аналіз положень Сімейного Кодексу України, зокрема положень статті 81, частини третьої статті 181, частини другої статті 182, статті 183 СК України, свідчить про

те, що законодавець ототожнює поняття "заробітку" та "доходу", передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів. Аналогічна ситуація відображена і в положеннях ЦК України, який також ототожнює поняття "заробітку" та "доходу", зокрема у відносинах щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Таким чином, законодавець гарантував можливість захисту прав та фактичного задоволення інтересів найменш захищених категорій осіб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.

Разом з тим, з урахуванням системного способу тлумачення вищевказаний Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий (розширювальне тлумачення норм права).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року по справі № 760/4569/18-ц (провадження№ 61-45100сво18), відступаючи від висновку, викладеному у постанові від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц (провадження № 61-15685св18), ухваленої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зробив висновок про те, що "Положення статті 81 СК України та частини третьої статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб включає до поняття "заробітку" також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття "заробіток", ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Крім того, у пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну "дохід" у дужках після поняття "заробіток" може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним. З урахуванням системного способу тлумачення вищевказаний Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, є підзаконним нормативно-правовим актом, а тому тлумачення його положень має здійснюватися з урахуванням дійсного змісту норм закону, на розвиток та виконання якого він прийнятий."(Постанова Верховного Суду від 31 липня 2020 року справа № 2341451317 ).

Згідно з ч. 1ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з ч. 3 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Згідно з п. 4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Мін`юсту від 02 квітня 2012 року №512/5, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

За положеннями ч. 4, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку встановленому законом.

Згідно з п. 4 Розділу ХVI Інструкції з організації примусового виконання рішень виконавець у разі надходження виконавчого документа про стягнення аліментів у день відкриття виконавчого провадження повинен підрахувати розмір заборгованості зі сплати аліментів та разом з постановою про відкриття виконавчого провадження повідомити про нього стягувача і боржника. Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Як видно зі матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 06 лютого 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини від всіх видів його доходів щомісячно, але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи із 01 лютого 2016 року (т.1 а.с. 115). Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2017 року змінено розмір стягуваних аліментів з 1/4 частини на 1/3 частину (т.1 а.с. 143) .

Постановою старшого державного виконавця Святошинського РВДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві 17 травня 2017 року відкрито виконавче провадження на виконання рішення суду (т.1 а.с. 165).

У період з січня 2016 року по серпень 2018 року ОСОБА_1 проживав у АДРЕСА_1 . Станом на 01 жовтня 2019 року заборгованість по аліментах становить 38 688,41грн (т.2 а.с. 247).

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подав державному виконавцю заяву про здійснення перерахунку заборгованості по аліментам з урахуванням податків та обов`язкових зборів. ( т.2 а.с. 239-243).

Відповідно до листа Державної служби статистики України при розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника облікового складу в чисельнику наводиться сума нарахувань працівникам до утримання податків та внесків працівника . (т.2 а.с. 244). У листі Головного управління статистики У Чернігівській області зазначено, що розробка показника середньої заробітної плати в розрахунку на одного штатного працівника з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб ( 18%) та військового збору (1.5%) планом ДСС не передбачена ( т.2 а.с. 246).

Разом з тим, з урахуванням вимог законодавства, зокрема п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України № 146 від 26 лютого 1992 року, ст. 68 , 70-71 Закону України « Про виконавче провадження», висновків Верховного Суду щодо порядку нарахуванням аліментів, яке здійснюється після відрахувань із заробітної плати та інших видів доходів боржника податків, дії головного державного виконавця Святошинського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Буряк М.І. щодо здійснення розрахунку заборгованості боржника ОСОБА_1 без врахування вказаних податків є неправомірними, а заборгованість підлягає перерахунку. З огляду на вказані обставини, ухвала суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 367, 369, 371, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, колегія суддів,-

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 26 лютого 2020 року скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення .

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марини Ігорівни щодо здійснення розрахунку заборгованості без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника задовольнити.

Визнати дій головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марини Ігорівни щодо здійснення розрахунку заборгованості без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника неправомірними .

Зобов`язати головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Буряк Марини Ігорівни здійсненими розрахунок заборгованості з вирахуванням податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції .

Повний текст судового рішення виготовлено 06 жовтня 2020 року.

Судді

« повернутися