ВС розповів про стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 753/20347/20.
Обставини справи
З матеріалів справи стає відомо, що позивач звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати бездіяльність державних виконавців, яка, зокрема, полягала у невжитті заходів щодо закриття виконавчого провадження.
Обґрунтовуючи вимоги скарги, позивач посилався на те, що рішенням районного суду з нього стягнуто на користь особи аліменти на утримання сина, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09 вересня 2019 року до закінчення ним навчання - 30 червня 2020 року, але не більше ніж до 23 років.
Виданий на підставі цього рішення виконавчий лист перебуває на виконанні у Дніпровському РВ ДВС після його передання з Дарницького РВ ДВС. У зв`язку із закінченням дитиною навчання коледжі та його відрахуванням у зв`язку з успішним закінченням навчання, державні виконавці бездіяльність, яка полягає у невжитті заходів щодо закриття виконавчого провадження, що призвело до неправомірного утримання з його заробітної плати аліментів у загальній сумі 28 803,83 грн.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
Відмовляючи в задоволенні скарги на бездіяльність державних виконавців, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що дитина після закінчення навчання 30 червня 2020 року, продовжила навчання з 01 жовтня 2020 року, а відповідно до частини другої статті 199 СК України право на утримання припиняється лише у разі припинення навчання, якщо така обставина настала раніше виповнення 23 років. Оскільки не встановлено неправомірної бездіяльності державних виконавців щодо незакриття виконавчого провадження, місцевий суд відмовив у задоволенні заявлених у ній вимог в частині зобов`язання державних виконавців закрити виконавче провадження та повернути надлишково утримані кошти в межах виконавчого провадження, оскільки ці вимоги є похідними від встановлення відповідної бездіяльності державних виконавців.
На думку Верховного Суду ці висновки судів попередніх інстанцій є передчасними з огляду на таке.
Так, статтею 199 СК передбачено обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними 23 років.
ВС підкреслив, що з довідки Університету економіки в Бидгощі від 22 липня 2020 року про навчання особи у цьому навчальному закладі відомо, що навчання абітурієнта розпочалося з 01 жовтня 2020 року.
Позивач до суду звернувся зі скаргою у грудні 2020 року. Оскільки на цей час, та на час ухвалення судами оскаржуваних судових рішень він продовжив навчання, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги в частині зобов`язання державного виконавця закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Водночас суди попередніх інстанцій не врахували того, що у зв’язку з припиненням навчанням у червні 2020 року та зарахуванням його на навчання лише 1 жовтня 2020 року не було підстав для стягнення з боржника грошових коштів за виконавчим листом у зазначений період. Таким чином, суди дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні скарги в частині зобов`язання повернути надлишково утримані кошти. При цьому суди не надавали оцінки правильності розрахунку надлишково утриманих коштів.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Джерело: Судово-юридична газета
