A A A K K K
для людей із порушенням зору
Малолюбашанська сільська рада
Рівненська область Рівненський район

Баба та дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні, а на батьків дитини можуть бути покладені відповідні обов'язки не перешкоджати цьому (ВС/КЦС, справа № 541/319/17, 06.12.18)

Дата: 02.12.2021 09:05
Кількість переглядів: 211

Фабула судового акта: Позивачкою в цій судовій справі стала бабуся малолітньої дитини, батьком якої є син позивачки, якому відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради встановлено часи зустрічей з донькою кожного тижня в суботу та вівторок з 16 до 18 год. за місцем його проживання. Дитина проживає разом із матір'ю (відповідачка), відвідує дитячий садок, а також гуртки. Згідно пояснень позивачки, в разі відсутності у її сина, у встановлені йому для спілкування з донькою дні, можливості для зустрічі з нею, вона забирає дитину з дитячого садка та спілкується з онукою. Між тим, матір дитини чинить позивачці перешкоди у здійсненні свого права на виховання та спілкування з онукою, - в усній формі заборонила приходити до місця проживання онуки, розмовляти з нею, відвідувати в дошкільному закладі освіти та брати участь в навчально-виховному процесі. Шляхом домовленості врегулювати відносини щодо визначення порядку спілкування не вдалося.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, розглянувши касаційну скаргу відповідачки на негативні для неї судові рішення судів попередніх інстанцій, залишив їх без змін і зазначив, зокрема, наступне.

Згідно із ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. У ч. 1 ст. 257 СК України встановлено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

За висновком Верховного Суду, тлумачення ч. 2 та 3 ст. 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов'язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення.

 

Постанова

Іменем України

06 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 541/319/17

провадження № 61-34873св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Миргородська міська рада Полтавської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року у складі судді: Городівського О. А. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Дряниці Ю. В., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом ОСОБА_5, третя особа - Миргородська міська рада Полтавської області, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що син позивача ОСОБА_6 перебував у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_5 і ІНФОРМАЦІЯ_1 року в них народилась донька, ОСОБА_7

Після припинення відносин ОСОБА_6 з ОСОБА_5 в серпні 2015 року, відповідач почала чинити перешкоди в можливості спілкуватись позивачу із її внучкою.

Позивач вказувала, що бажає бачитись із своєю онукою, спілкуватись з нею, приймати участь у її вихованні та розвитку.

Шляхом домовленості врегулювати відносини щодо визначення порядку спілкування не вдалося. Відповідач в усній формі заборонила приходити до місця проживання онуки, розмовляти з нею, відвідувати в дошкільному закладі освіти та брати участь в навчально-виховному процесі. Звернувшись до служби у справах дітей Миргородської міської ради із заявою про вирішення спірного питання спілкування з онукою, позивач отримала повідомлення про необхідність звернення для вирішення цього питання до суду. Позивач вважала дії відповідача такими, що порушують її права на спілкування з онукою. Хоча це спілкування лише позитивно могло позначитись на вихованні та розвитку ОСОБА_7

Посилаючись на положення статей 257258 СК України позивач просила суд постановити рішення, яким зобов'язати відповідача ОСОБА_5 не чинити перешкоди брати участь у вихованні та спілкуванні позивачці з онукою, ОСОБА_7 та встановити наступний порядок спілкування без присутності відповідача:

- спілкуватись з онукою в понеділок, четвер, неділю кожного тижня по чотири години в день з 16-00 до 20-00 годину, в тому числі за місцем проживання позивачки, з можливістю прогулянок по місту і відвідування закладів культури з урахуванням погодних умов, стану здоров'я дитини, режиму дня та харчування;

- можливість тимчасового перебування онуки з позивачкою по місцю її проживання в тому числі з її ночівлею в узгоджені з її матір'ю дві доби;

- забирати онуку з дошкільного закладу кожної середи та п'ятниці, в тому числі і на одну годину раніше та приводити в помешкання матері до 20-00 год.

- спільно з онукою відвідувати святкування днів народження, інших свят родичів дитини по лінії батька з 12-00 год. по 20-00 год., незалежно від дня тижня;

- мати побачення із онукою у святкові та неробочі дні при можливості присутності інших осіб з числа родичів дитини, в тому числі за місцем проживання позивачки з 16-00 год. до 20-00 год.;

- мати побачення з онукою в дошкільному закладі освіти під час проведення свят, організованих вихователями або адміністрацією цього закладу.

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_5 не чинити перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з онукою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визначено наступний спосіб спілкування ОСОБА_4 та участі у вихованні малолітньої онуки ОСОБА_7:

- кожного першого та другого четверга місяця з 16 год. до 20 год. за місцем проживання ОСОБА_4, у тому числі з можливістю забирати дитину з дошкільного навчального закладу та здійснювати прогулянки по місту, відвідувати заклади культури, враховуючи при цьому стан здоров'я та бажання дитини;

- відвідувати онуку, ОСОБА_7 в дошкільному навчальному закладі під час проведення свят для дітей.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів мотивовані тим, що з урахуванням висновку виконавчого комітету Миргородської міської ради як органу опіки та піклування вказаний спосіб спілкування ОСОБА_4 з онукою найкращим чином забезпечить інтереси дитини та не обмежуватиме права матерії та родичів по її лінії.

У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала касаційну скаргу на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2017 року, в якій просить змінити оскаржені рішення в частині, визначивши такий спосіб спілкування та участі у вихованні онуки:

- кожного четверга та п'ятниці місяця з 16-00 до 20-00 год. за місцем проживання позивача, у тому числі з можливістю забирати дитину з дошкільного навчального закладу та здійснювати прогулянки по місту, відвідувати заклади культури, враховуючи при цьому стану здоров'я та бажання дитини;

- відвідувати онуку в дошкільному навчальному закладі під час проведення свят для дітей.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували статті 159257263 СК України, оскільки при визначенні способів участі її у вихованні онуки не в повній мірі врахували її ставлення до дитини, прихильність останньої до неї та вік онуки. Вказує, що інтервал між зустрічами з онукою є значним. Крім того суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки заявлені способи участі у вихованні онуки не пов'язувалися із домовленістю із відповідачем чи погодними умовами. Вважає, що суди безпідставно застосували Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, оскільки її норми мають рекомендаційний характер.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом ДРАЦС по м. Миргороду Миргородського МРУЮ у Полтавській області 01 жовтня 2015 року, батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_6 та ОСОБА_5

Позивач ОСОБА_4 є бабусею ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Суди встановили, що ОСОБА_4 проживає за адресою АДРЕСА_1. За цією ж адресою зареєстровані та проживають її чоловік ОСОБА_8, а також син ОСОБА_6, який є батьком малолітньої ОСОБА_7 Відповідно до акту обстеження житлових умов від 21 грудня 2016 року в квартирі, де проживає ОСОБА_4, створені необхідні умови для перебування та проживання дитини. Згідно наданої характеристики за місцем проживання, позивачка характеризується позитивно, займається виховання онуки та проявляє любов до неї.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради ОСОБА_6, встановлено часи зустрічей з донькою ОСОБА_7 кожного тижня в суботу та вівторок з 16 до 18 год. за місцем його проживання.

ОСОБА_7 відвідує дитячий садок, а також гуртки. Згідно пояснень позивача, в разі відсутності у її сина ОСОБА_6, у встановлені йому для спілкування з донькою дні, можливості для зустрічі з нею, вона забирає дитину з дитячого садка та спілкується з онукою.

Суди встановили, що дитина проживає разом із матір'ю ОСОБА_5, яка чинить позивачу перешкоди у здійсненні свого права на виховання та спілкування з онукою.

Висновком органу опіки та піклування від 04 липня 2017 року № 334/01-10 рекомендовано наступний спосіб участі позивача у спілкуванні з онукою: щочетверга з 16-00 год. по 20-00 год. за місцем проживання ОСОБА_4 у тому числі з можливістю забирати дитину з дошкільного навчального закладу та здійснювати прогулянки по місту, відвідувати заклади культури, враховуючи при цьому стан здоров'я та бажання дитини, погодні умови чи інші істотні обставини, які могли завадити побаченню та спілкуванню бабусі з онукою; спілкування в святкові дні (у тому числі на дні народження та інші свята родичів) за домовленістю з матір'ю ОСОБА_7 та враховуючи при цьому стан здоров'я дитини, погодні умови чи інші істотні обставини, які могли б завадити побаченню та спілкуванню бабусі з онукою; відвідувати онуку в дошкільному навчальному закладі під час проведення свят для дітей.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

У частині першій статті 257 СК України встановлено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Тлумачення частини другої та третьої статті 257 СК України свідчить, що законодавець визначив механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється в: (а) покладенні обов'язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до статті 263 СК України спори щодо участі баби, діда, прабаби, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Тлумачення статті 159 СК України свідчить, що позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права.

Відповідно до частини другої статті 159 СК України суд визначає способи участі особи у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Встановивши наявність перешкод у вільному спілкуванні між бабою та внучкою, врахувавши інтереси дитини, вік дитини, наявність інших родичів по лінії матері (баби та прабаби), діда по лінії батька, суди обґрунтовано задовольнили позов та визначили порядок участі баби у спілкуванні та у вихованні внучки.

Твердження у касаційній скарзі про те, що інтервал між зустрічами з онукою значний, є необґрунтованим, оскільки, як встановлено апеляційним судом, позивач має можливість спілкуватися з онукою під час зустрічей останньої з батьком ОСОБА_6, який є її сином, проживає з нею за однією адресою та не створює їй перешкод у спілкуванні з дитиною.

Аргумент касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки заявлені способи участі у вихованні онуки не пов'язувалися із домовленістю із відповідачем чи погодними умовами, є передчасним. Аналіз матеріалів справи свідчить, що ці обставини вказувалися позивачем у позовних вимогах (а. с. 3).

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Хоча апеляційний суд й послався на Декларацію прав дитини, прийняту Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, що не підлягала застосуванню, про те це не вплинуло на прийняття правильного по суті та законного рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Керуючись статтями 400401409410416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 05 липня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Н. О.Антоненко

В. І. Журавель


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора